ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Гонконзькі протести: Вплив Китаю, США, Канади і позиція української влади

2019-12-10

Уряд Гонконгу запропонував законопроєкт, який дозволяє екстрадицію можливих злочинців на материковий Китай, що і викликало перші протести. Мітингувальники вважають, що цей закон ставить Гонконг під юрисдикцію центральної влади та підриває автономію міста, права громадян і людини. Як локальне рішення змогло перерости в міжконтинентальне протистояння наддержав і війну санкцій? Про це пише В’ячеслав Лисенко на своїй сторінці в Facebook.

В останні кілька тижнів я досить часто бачу у стрічці новин публікації на тему Гонконзьких протестів. Вирішив написати пост для тих, хто глибоко не вникав в суть цього питання, але хоче бути в курсі того, з чим пов’язане загострення конфлікту, причому до Гонконгу США і Канада, що може означати гонконгське питання для України і мою позицію щодо конфлікту.

Гонконг до 1997 року був колонією Великобританії, а після повернення до складу Китаю володіє широкою автономією і особливим статусом, причому екстрадиція можливих злочинців з Гонконгу на материковий Китай юридично неможлива. Місто просто не має таких договорів або інших документів. Але в лютому цього року уряд Гонконгу запропонував законопроєкт, що виправляє це, що і викликало перші протести. Протестувальники вважають цей Закон таким, який ставить Гонконг, його жителів і гостей під юрисдикцію центральної влади, підриває автономію міста, права громадян і людини.

Незабаром після перших протестів, розгляд законопроєкту було припинено, але як у випадку будь-якої акції протесту, з однієї вимоги випливають ще кілька. Особливо, якщо силових зіткнень уникнути не вдалося. Пекін заявив, що подальших поступок не буде.

Після чергових силових зіткнень поліції і протестувальників на початку листопада, стрілянини на вулицях міста, підпалів метро та офісу державного інформаційного агентства, погроз поліції використовувати бойові патрони при штурмі політехнічного університету, в якому забарикадувалися протестуючі студенти.

Практично відразу після цього Конгрес США прийняв Закон “Про захист прав людини і демократії в Гонконзі”. Згідно йому особливий торговий статус Гонконгу може бути скасований, якщо Держдеп США помітить в регіоні значні порушення прав людини. Крім того, буде запроваджено щорічний моніторинг ситуації з прав людини і демократії в Гонконзі, стосовно осіб, причетних до порушень будуть введені персональні санкції. Разом з ним був прийнятий Закон, що забороняє ввезення деяких видів поліцейського спорядження в Гонконг.

Трамп, хоча раніше не критикував дії КНР, ймовірно, щоб не зірвати переговори для досягнення миру в “торговельній війні”, підписав Закони. При цьому прокоментував: “З повагою до лідера КНР Сі Цзіньпіна, Китаю і народу Гонконгу”. З його слів, він сподівається на мирне врегулювання ситуації і процвітання для всіх сторін.

Уряд КНР різко відреагував на такі рішення в Капітолії і Білому домі. Не сподобались вони і владі Гонконгу. У МЗС КНР назвали Закон спробою американської гегемонії, втручанням у внутрішні справи Китаю, а Гонконг вважає, що протестувальники сприймуть його як неправильний сигнал і в унісон з центральним урядом назвали їх втручанням у внутрішні справи.
25 листопада в Гонконзі відбулися вибори в окружні ради, члени яких займають 6 з 70 місць у законодавчих зборах Гонконгу. До речі, вибори в нього відбудуться в наступному році. Крім того, члени окружних рад беруть участь у виборах глави адміністрації Гонконгу, він обирається непрямим голосуванням, правда, більшість виборщиків призначається Пекіном.

Отже, про результати виборів, якщо в 2015 році перемогу на всіх округах здобули лояльні до Пекіну кандидати, то зараз тріумф опозиції – демократичні рухи отримали 347 з 452 місць у радах, а лояльні до Пекіну – всього 60.

До санкцій проти Китаю планує приєднатися і Канада. Законопроєкт, що передбачає персональні обмеження для китайських чиновників і посадових осіб, буде внесений у Сенат Канади вже на цьому тижні. При цьому є одне “але”: повноваження накладати санкції в Канаді належать уряду, а не парламенту. Тому санкції будуть носити, скоріше, декларативний характер. Однак одноголосна підтримка законопроєкту може запустити процеси і в уряді.

А такий сценарій цілком можливий, відносини Канади і Китаю досить натягнуті. Свою роль в цьому зіграв арешт фінансового директора і дочки засновника корпорації Huawei за запитом США в Канаді. Правда Китай у відповідь заарештував двох канадських підприємців і висунув досить серйозні звинувачення – створення загроз національній безпеці КНР.

З китайської сторони на можливі санкції від Канади відреагував поки тільки посол КНР в Канаді Конг Пейву і пригрозив “рішучими контрзаходами”. За його переконанням, зупинка процесу прийняття законопроєкту – в інтересах самої Канади, а Пекін розцінить санкції, як втручання у внутрішні справи КНР. Правда, не думаю, що це серйозні аргументи для Канади. А якщо має місце тиск з боку США, то прийняття резолюції – це просто питання часу.

Ось так думаю досить наочно написав про те, як локальні рішення автономного міста в Китаї здатні перерости в міжконтинентальне протистояння наддержав і війну санкцій.

Я вважаю, що мовчання України в даному конфлікті – раціональне рішення. Ми не велика країна в плані економіки чи геополітики, і вже тим більше не наддержава, щоб наші рішення могли натиснути хоча б на одну із сторін.

Підтримка позиції США в даному питанні вб’є останні шанси на залучення китайських інвестицій в нашу економіку на кілька років, якщо не десятиліть. А підтримка Китаю нашим урядом виглядала б не послідовною і позбавленою всякої логіки. Адже з 2014 року ми йдемо по курсу зближення з Заходом: США, ЄС, НАТО. Реакція демократичного табору була б дуже цікавою і явно не позитивною для нас.
Я, як бізнесмен, не один раз повторював, що Україні пора перестати прагнути бути частиною чиєїсь цивілізації, економічної імперії, геополітичного союзу. Наше геополітичне розташування дозволяло створити Сінгапур в центрі Європи ще у 1990-х, але вже майже 30 років одні і ті ж граблі.

Ми повинні дружити з усіма і отримувати максимальну вигоду від партнерства як із Заходом, так і з Азією. Адже центр прийняття світових рішень зміщувався протягом всієї історії з держави в державу, і з імперії в імперію. І США, як прийшли на зміну гегемонії Британії, так рано чи пізно відійдуть на другий план, поступившись першістю більш сильному гравцеві.

*Думка автора, може не збігатися із власною думкою

“zik.ua”