Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

    Юлія Орлова, генеральний директор видавництва «Віват»

    2016-12-26

    Українське книговидання вже успішно вийшло на світовий ринок, і зараз усе більше видавництв стають учасниками міжнародних виставок. Харківське видавництво «Віват» відвідало 4-ю міжнародну дитячу книжкову виставку в Шанхаї і презентувало продукцію власного виробництва: ілюстровані книги для дітей, енциклопедії, атласи.

    Журналісти Укрінформу поговорили з Юлією Орловою, генеральним директором видавництва не тільки про ярмарок і про Китай, але і про перспективи електронного книговидання в Україні, про важливість ризикованих проектів і громадянської позиції.

    – Юліє, як ваше видавництво опинилося на виставці в Китаї?

    – Ми ризикнули поїхати на ярмарок у Шанхай як візитери, без офіційного запрошення, а значить, і статусу учасників. Але не пошкодували. Для нас це вже сьома міжнародна книжкова виставка за рік. Китай – це величезний ринок. На Шанхайській виставці були присутні понад 300 експонентів з 30 країн – було непросто заявити про себе. Ми хотіли максимально якісно презентувати наш асортимент, показати світу, як європейському, так і азіатському, що в Україні є художники, ілюстратори, автори та видавництва, які можуть об’єднатися і спільно створити продукт високого рівня. Адже на сьогоднішній день видавництво – не тільки «Віват» – виступає провідником між культурами різних країн.

    – Що найбільше зацікавило китайських книговидавців?

    – У цій поїздці ми зосередилися на дитячих книгах, які складають близько половини нашої продукції. Звичайно, є національні особливості, і деякі книги, які користуються успіхом у нас, їм не близькі. Але наші інтереси перетинаються в ілюстрованій книзі для дітей, і це реальне поле для співпраці. У китайців особливий підхід до ілюстрування та художнього оформлення книг. Це національна естетика: з одного боку, стриманість, з іншого – яскраві моменти в кольорі. Але і наша вітчизняна стилістика виявилася їм зрозуміла, як зрозуміло все самобутнє.

    Крім того, китайців зацікавили прикладні книги: «Географічний атлас», «Атлас тварин», «Моя перша тисяча англійських слів». Остання видана у форматі вімельбуха, який тут користується попитом.

    – Грунтуючись на вашому досвіді відвідування міжнародних книжкових ярмарків, чи можете ви сказати, як відрізняється те, що китайці купують, від того, що користується попитом у європейців?

    – Китайці досить чітко формулюють запит: історія повинна бути закінченою та не мати відкритого фіналу. Краще, якщо це повчальна історія, можливо, у формі притчі. Буддизм накладає свій відбиток на стиль виховання дітей. Історії, які схожі на опис, певні рефлексії автора – це все не дуже користується попитом у Китаї. Хоча, в цілому, в мене склалося відчуття, що китайці дуже відкриті всьому новому, різним новим проектам, форматам. Приємно бачити такий допитливий розум, бажання почути тебе і зрозуміти.

    – Ця виставка відрізнялася від тих, які ви відвідували раніше?

    – Для нашого видавництва Шанхайський ярмарок був сьомою міжнародною виставкою за рік, але вона нас несподівано вразила. Коли навесні цього року ми поїхали на книжкову виставку до Чикаго, були готові і до хмарочосів, і до суперполіграфії; але саме в Шанхаї ми побачили по-справжньому сучасне суспільство. Всі енциклопедії, всі матеріали комп’ютеризовані. Друкована книга існує тільки для самих маленьких. Спочатку всі діти вивчають картонну книжку-іграшку, а потім переходять одразу до планшету. У дітей 3-4 роки вже є телефони та планшети з записами улюблених казок. Я уявляла собі ці тенденції, побувавши на інших виставках, але в Китаї це стало особливо очевидно.

    – Ви плануєте робити електронні книги для китайського ринку?

    – Всю нашу продукцію ми в першу чергу плануємо створювати для України, для своїх дітей. Я живу в Україні, і мені хочеться, щоб наші діти мали доступ до нового якісного продукту.

    – Ви уявляєте це як традиційні книги, тільки на планшеті, або більш інтерактивні проекти?

    – Для будь-якої людини, не тільки дитини, але і для нас з вами, цікавіше, коли є діалог. Дуже важливо, з моєї точки зору, вчити дітей слухати один одного. Є маса речей, які ми вивчаємо в школі, а після ніколи не застосовуємо. У нашого ж видавництва багато видань спрямовані на освоєння важливих соціальних навичок. Наприклад, у нас є книги «Азбука доброти», «Азбука хоробрості», в яких вже закладені елементи інтерактивності. Це розвиває вміння контактувати, слухати один одного, і в якомусь сенсі вчить спілкуватися. Так що мені, звичайно, хочеться, щоб це були інтерактивні книги.

    – А зараз в Україні є автори, дизайнери, програмісти, які зможуть робити такі книги?

    — Я вірю в українські таланти. Впевнена, що вони є, просто я їх ще не знайшла.

    – А ви вірите, що в Україні можливий цивілізований ринок електронних книг?

    – На сьогоднішній день швидше ні, ніж так. Китайці у своїй масі надають перевагу електронним книгам, незважаючи на те, що кожен байт коштує грошей. У нас же читачі звикли до паперових книг, а якщо і “качають” щось з інтернету, то намагаються зробити це безкоштовно. На жаль, це серйозна проблема. Коли книга безкоштовно з’являється в мережі, це вбиває друкований продукт, чого жодне видавництво собі дозволити не може. Робота і автора, і працівників видавництва повинна бути оплачена. Але враховуючи той факт, що інші країни це побороли, я сподіваюся, що і у нас це колись буде здійснено, і ми цьому будемо дуже раді.

    – Як, на ваш погляд, це може статися?

    – Я думаю, повинна з’явитися якась технічна складова наших електронних носіїв, така, за якої скачування твору має бути оплачено.

    Що спонукало вас зайнятися такими проектами як «Ноука від Гіркого Лука» (сатиричні записи популярного українського блогера на тему «Україна – не Росія». – Ред.), яку ви випустили минулого року?

    – Бувають ситуації, коли ми розуміємо, що є книги, які ми хочемо видати і видаємо, при цьому усвідомлюючи, що вона може не знайти відгуку в читача. Але все одно наше видавництво ризикує – і, на думку колег і конкурентів, досить часто. Ми дуже уважно ставимося до нашого вибору. Це не повинен бути проект на злобу дня. Він зобов’язаний вписуватися в нашу видавничу політику та відображати нашу громадянську позицію. Наше завдання – зробити книгу, яка буде затребувана і через певну кількість років.

    «Путінократія» німецького журналіста Бориса Райтшустера була першою доволі провокаційною книгою, яку ми зробили. Ми пішли на цей крок, і анітрохи не шкодуємо. Крім того, що книга виявилася досить успішною комерційно, це ще й дозволило нам чітко позначити свою громадянську позицію. Наступний проект був з Віктором Шендеровичем – ми видали його «Блокаду мозку», і цим остаточно розставили всі крапки над «і». А потім вийшла «Ноука від Гіркого Лука» – політичний, гостросоціальний проект.

    – Наскільки вони виправдовують себе як бізнес-проекти?

    – Якісь більше, якісь менше, але я вважаю, що наше видавництво має робити такі книги. З Гірким Луком – це ще й спроба абсолютно нового напрямку, видання блогерської літератури. Я вважаю, що це був успішний проект, – і Гіркий Лук, до речі, теж так вважає.

     – Нещодавно у вас вийшли теж цілком «ризиковані», хоч і в іншому сенсі, книги Асі Казанцевої – «Як мозок змушує нас робити дурниці» і «В Інтернеті хтось неправий», причому українською. Це непрості твори — для тих, хто вміє та любить думати.

    – Так, ми переклали Асю Казанцеву – чесно кажучи, це я просто «скористалася службовим становищем». Сама дуже люблю науково-популярну літературу. Прочитала ці книжки і подумала, що треба познайомити з ними українського читача. Це, напевно, найкраще в моїй роботі – можливість поділитися тим, що тобі подобається.

    – Як ви вирішуєте, що перекладати, а що випускати російською?

    – У 2015-2016 роках у нашому видавництві утвердився однозначний тренд: української сучасної літератури та книг українською мовою – понад 80 відсотків всієї продукції. За останні роки у зв’язку зі зменшенням потоку російських книг і ослабленням експансії російськомовної літератури у вітчизняних видавництв з’явилася реальна можливість презентувати книги українською мовою та українських авторів.

    Однак і сегмент російськомовної літератури у нас присутній. Наприклад, популярні вірші-гарики Ігоря Губермана ми видаємо російською, щоб зберегти в оригіналі його соковиту, образну мову. Те саме – щодо книг Діни Рубіної. А ось книги білоруської письменниці, нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич – “У війни не жіноче обличчя” та “Цинкові хлопчики” – переклали українською, щоб зробити їх доступними для нашого читача. Автор залишилася задоволена перекладом, і зазначила у дарчому написі: “Моєму улюбленому видавництву”.

    – А які плани щодо видання літератури «далекого зарубіжжя»?

    – У нас укладені авторські договори на досить велику кількість (понад п’ятидесят) найменувань бестселерів “Нью-Йорк Таймс”, творів лауреатів Букерівської, Гонкурівської премії. Вони вийдуть у нас у 2017 році.

    “Укрінформ”

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *