ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

СПРАВЖНІЙ ГОСПОДАР КИТАЮ

2010-02-08

ЛІДЕРИ НАЦІЇ / КИТАЙ

Маленький керманич врятував велику країну від голоду завдяки байдужості до «кольору котів».

«Неважливо, чорна кішка або біла. Якщо вона може ловити мишей – це гарна кішка». Свою знамениту фразу архітектор «китайського економічного дива» Ден Сяопін виголосив ще за часів Великого стрибка Мао Цзедуна. Практична економіка була чужа політиці Мао, тому за свою байдужість до «кольору котів» Ден Сяопін піддавався гонінням, його діти жили в притулках, а один з них, Ден пуфа, втратив можливість пересуватися самостійно (хунвейбіни викинули його з вікна третього поверху).

Дочка називає його простодушною та відвертою людиною, а Мао – «голкою, закутаною у вату». Проведені Деном реформи китайці спершу назвали другою революцією, але швидко зрозуміли його правоту і ласкаво охрестили їх автора дядьком Деном. А через сім років після смерті «великого архітектора» у Китаї було видано книгу про його життя, надруковану на тонких аркушах золота 999-ї проби.

Всотав ідеї комунізму

Ден Сяопін народився в сім’ї заможного землевласника. Батько Ден Веньмін записав старшого сина в одну з кращих шкіл Цунціна на підготовчі курси. Після їх закінчення Ден поїхав до Франції для продовження навчання. У грудні 1920 року французьке судно «Портос» пришвартувалося в Марселі. Серед прибулих була група китайських юнаків. З них виділявся своїм невеликим, близько 150 см, зростом і юним віком шістнадцятирічний Ден Сяопін. У Парижі він потрапляє в компанію революціонерів-комуністів і починає займатися підпільною політичною діяльністю. Багато десятків років потому, коли вже китайські студенти будуть вимагати багатопартійності, він заперечить, що для Китаю це смерті подібно, і з танками розжене демонстрації.

Після Франції свою освіту Ден Сяопін продовжив у СРСР у знаменитому Комуністичному університеті імені Сунь Ятсена, де зустрів свою майбутню дружину Чжан Сіюань. Шлюб тривав недовго: 24-річна Чжан померла через декілька років після народження дочки, яка теж не вижила. Пізніше Ден одружився ще раз, але його обраниця Цзінь Вейін, не витримавши політичних переслідувань, пішла від чоловіка. Останній шлюб з Чжо Лінь, дочкою промисловця з провінції Юньнань, приносить Дену довгоочікуване сімейне щастя і п’ятьох дітей.

Після навчання Ден повертається додому і стає підпільником. У 1929 році ініціює повстання, виступає співорганізатором 7-го корпусу Червоної армії. Протягом 28 років Ден бере участь у бойових діях (Китай тоді стрясали то громадянська, то японо-китайські війни), вчиться бути політпрацівником, військовим, дипломатом… У 1956 році на першому пленумі ЦК Комуністичної партії Китаю (КПК) VIII скликання він обраний генеральним секретарем ЦК. Бере активну участь в житті партії та вважається вірним соратником Мао.

У 1958 році почався Великий стрибок, автором якого виступив Мао Цзедун. Але замість стрімкого розвитку країна скотилася в жорстоку кризу. Промислове виробництво у 1962 році скоротилося майже вдвічі порівняно з 1960-м. Збір зерна став нижче рівня 1952 року, країна голодувала. Саме тоді Ден Сяопін починає розуміти хибність політики Великого керманича, намагається її пом’якшити і… потрапляє в немилість. За часів «культурної революції» сім’я Дена Сяопіна висилається в провінцію на перевиховання, а сам він влаштовується на завод столяром. У політику його повернув прем’єр Чжоу Еньлай. Він знав, що хворий на рак, і своїм наступником назвав саме Дена Сяопіна. Мао не противиться. «На рівних з Деном сперечатися складніше, ніж підперти драбиною небосхил», – говорить він. У 1974 році Ден стає віце-прем’єром в уряді Чжоу Еньлая і фокусує увагу на відновленні економіки країни. За кілька місяців до смерті Мао знову намагається відіслати Дена в політичне небуття і позбавляє всіх постів. Але Хуа Гофен, який після смерті Мао став головою ЦК КПК, повертає Дена до складу керівництва партії і країни. З часом Хуа Гофен, формально залишаючись керівником і партії, і держави, перетворюється в декоративну фігуру. Фактичним лідером Китаю стає Ден Сяопін.

Наріжний камінь реформ

«Не можна разом спростовувати все колишнє, необхідно неухильно проводити в життя ті установки господарської політики, які цілком виправдали себе у довгій практиці», – говорив Ден Сяопін на пленумі ЦК КПК у 1978 році. Саме там він запропонував нову програму майбутніх перетворень, яка залишилася в історії як «принципи чотирьох модернізацій». Вона означала перебудову на нових засадах промисловості, сільського господарства, армії, науки і техніки. Головна мета модернізації – створити в КНР до кінця ХХ століття суспільство «сяокана». Це означало, що валовий національний продукт на душу населення повинен скласти 800-1000 доларів.

Дочка Дена Сяопіна Ден Жун пише у книзі, присвяченій батькові, про цілі реформ: «До кінця 80-х років XX століття збільшити загальну вартість національного продукту в порівнянні з 1980 роком у два рази і в першу чергу вирішити питання про забезпечення харчуванням та одягом населення Китаю. До кінця XX століття домогтися збільшення національного продукту ще у два рази (від бази 1980 року) і, завдяки цьому, від рівня забезпеченості харчуванням та одягом перейти до рівня малого добробуту, тобто досягти средньозажиточного рівня життя. До середини наступного сторіччя, тобто до 50-х років XXI століття, коли населення Китаю складе вже півтора мільярда людей, довести розмір частки загальної вартості національного продукту, що припадає в середньому на кожну людину, до рівня середньорозвинених країн, щоб життя людей стало відносно багатим».

Реформи здійснювалися швидко, тому перші три роки були оголошені роками реконструкції, а планові завдання на ці роки були зняті або переглянуті. Всі перетворення в Китаї здійснювалися на основі злиття (симбіозу) планової та ринкової економіки. Причому зміни намагалися впроваджувати максимально еволюційним шляхом, без «шокової терапії».

Сімейний підряд

В основу сільськогосподарської реформи було закладено систему «подвірного підряду», яка пов’язувала доходи селянського двору з обсягом виробленої їм продукції. Більшість «народних комун» було розпущено, землю роздали селянам, які перейшли на сімейні підряди. Земля віддавалася в оренду на 30, а потім на 50 років. Відтепер селяни повинні були віддавати продукцію: державі 20% за фіксованими цінами, 20% кооперативу за оренду землі, а решту могли реалізовувати самі на вільному ринку.

Матеріальна зацікавленість змінила ставлення селян до праці та дала гігантський стимул до розвитку сільського господарства. Через кілька років після початку здійснення китайської реформи Ден Сяопін офіційно заявив про ліквідацію проблеми голоду в країні. Щоб не виник надлишок, хліборобам заздалегідь дозволили займатися іншими видами діяльності, наприклад, переробкою сільгосппродукції або пошиттям одягу, і наймати до 20 працівників. Безліч китайських селян почали виробництво будматеріалів, металоконструкцій, посуду, взуття, одягу та ін. Умови виробництва були найпримітивнішими, якість відповідала умовам, але дешева праця дозволяла зменшити собівартість і зробити товар конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. «Мао Цзедун допоміг селянам отримати землю, відібравши її у багатих, а потім знову залишив їх без землі, зібравши її в комуни, – пише американський синолог Еван Солсбері. – Мао наповнив їх мішки рисом, а потім спустошив їх у жахливі роки голоду. Ден віддав землю назад селянам, зруйнував систему комун і спостерігав, як їх мішки переповнюються рисом. Він наповнив кишені людей грошима – грошима, які вони самі заробили».

У промисловості був зроблений наголос на виробництво побутової техніки. Китайський уряд всіляко заохочував придбання сучасного обладнання для заводів. У промисловому секторі обмежили роль держави і централізованого регулювання. Тепер директори держпідприємств могли організовувати додаткове виробництво і вільно реалізовувати позапланову продукцію за ціною, яку призначали самі, навіть на зовнішніх ринках.

Звичайно, не обійшлося і без казусів. Засновник корпорації Sony Акіо Моріта у своїй книзі «Зроблено в Японії» пише, що в кінці сімдесятих років китайці їздили до Японії, США і Європу за технікою, на якій могли працювати тільки люди з високою кваліфікацією, а їх у Китаї не вистачало. Вони підписували контракти на будівництво заводів, які не могли забезпечити електроенергією. Іноді два конкуруючих міністерства закуповували одне і те ж обладнання, не усвідомлюючи, що вони роблять. «У них не було менеджерів-інженерів. У своїй гонці за “модернізацією” вони купували в Японії готові заводи, щоб виробляти кольорові кінескопи, інтегральні схеми та інші деталі. Але у них не було спільного плану координації роботи всіх цих заводів та обладнання», – підсумовує Акіо Моріта.

Хуацяо нам допоможуть

Ден зосереджується на залученні іноземних інвестицій. Для цього розвиваються спеціальні вільні економічні зони (ССЕЗ), де створюються максимально сприятливі умови для бізнесу. Звичайно, іноземні інвестори прийшли не відразу. Першими доріжку протоптали хуацяо – китайці, що проживають за кордоном.

У законі про спільні підприємства керівництво країни дозволило приватну власність, переказ «помірної» суми прибутків за кордон, дозволило іноземцям бути керуючими. Приплив інвестицій виріс з 2,3 млрд доларів в 1984-му до 43,8 млрд в 1998 році. Зараз у Китаї діє 145 тис. підприємств з іноземними інвестиціями, де зайняті 19,7 млн чоловік. Шенчжень, найуспішніша ССЕЗ на кордоні з колись британським Гонконгом, за 20 років перетворилася з десятитисячного села в тримільйонне місто з другим за величиною фондовим майданчиком країни і сотнями промислових підприємств.

Але навіть сьогодні китайці ще не цілком освоїли механізми комерційної діяльності у вільних країнах. Так, наприклад, влада вирішила, що людині, яка працює на спільному підприємстві, слід платити більше, ніж китайцеві на держзаводі. Мовляв, у СП доводиться працювати набагато більше. Дуже великою проблемою країни залишається зростаючий розрив між рівнем життя на східних територіях і континентальних землях, що перебувають далеко від моря (центральний і західний Китай).

Дослідники «китайського дива» пишуть, що свої реформи Китай проводив, суворо керуючись принципом «опори на власні сили». Завдяки цьому він уникнув диктату Міжнародного валютного фонду та Світового банку у здійсненні своєї макроекономічної політики та не став покладати надії на «невидиму руку» ринку.

Соціалізм з національними особливостями

Ден Сяопін будував соціалізм з національними особливостями. Під цим мається на увазі устрій держави, де країна – велика сім’я на чолі з батьком, якого повинні слухатися всі беззаперечно. Ослушників ж «батько» завжди знаходив можливість покарати. Так, перехід від планової економіки до ринкової призвів до розквіту корупції. Зловживання знайшли самі різні форми – від торгівлі експортно-імпортними ліцензіями і вигідними держзамовленнями до фіктивного банкрутства держпідприємств, щоб продавати їх за безцінь у приватні руки.

Методи боротьби з корупцією в країні дуже жорсткі. За 30 років реформ до кримінальної відповідальності за хабарництво притягнуто близько мільйона співробітників партійно-державного апарату. Немає жодного рішення суду, в якому б винесли виправдувальний вирок за подібне порушення. Періодично влаштовуються публічні страти, їх показують по телевізору. «Демонстрація страт виглядає варварством, але… наведу один приклад. Голова Держкомітету з контролю за продуктами Чжен Сяоюй за мільйон доларів видав ліцензію на продаж сухого молока. Молоко виявилося неякісним: загинуло 12 грудних дітей. У 2007 році Сяоюя розстріляли – думаю, навіть ви б не протестували проти відеопоказу його смерті », – зауважує доктор юридичних наук Финь Бао. За його словами, хабарництво в Піднебесній було узаконено до середини XX століття. А державний чиновник ще за часів династії Цин мав право не прийняти відвідувача, якщо той прийшов до нього без подарунка. Дрібному клеркові належало нести гусака, того, чия посада вища – порося. «Якщо б у Китаї не було смертної кари і термінів за хабарі по 25 років, у нас би, як і раніше прохачі йшли до міністерства з печеним поросям у руках», – підсумовує доктор Финь Бао.

У Китаї Дена зрозуміли, хоча і не відразу. На Заході, та й у СРСР, його стали зображувати «ідеологічно всеїдним ринковим реформатором». Цей образ відмінно укладався в дипломатичний конфлікт КНР і СРСР, які, до того ж, боролися за політичний вплив в Азії. Втім, Ден і не наполягав на дружбі з Москвою. Він зосередився на дружніх зустрічах із західними лідерами, завдяки чому США припинили дипломатичні контакти з Китайською Республікою на Тайвані та встановили дипломатичні відносини з КНР.

Ден поступово відійшов від влади на початку дев’яностих, а помер у 1997 році у віці 93 років. За кілька років до смерті Ден розробив план розвитку Китаю на найближчі півстоліття. Це було б схоже на старечий маразм, якби через 13 років не виявилося, що Китай розвивається саме так, як він заповідав.

УМОВНИЙ СПОСІБ
Згортання ринку

В українській економіці Ден Сяопін напевно почав би проводити зовсім інші реформи, ніж у Китаї – аж ніяк не ліберальні. На перший погляд це може здатися суперечливим. Але для нього сучасна ринкова система України була б «занадто ринковою». Адже він був прихильником системи регулювання економіки, спрямованої безпосередньо на виробництво, а не на стимулювання попиту або простого управління грошовою масою.

Грунтуючись на «принципі чотирьох модернізацій», Ден Сяопін займався б інноваційним розвитком економіки. Але це означає не тільки виділення пріоритетів і стимулювання науково-технічної діяльності. Напевно батько китайського дива зосередився б на балансуванні заощадження і споживання. Тобто домагався б того, щоб гроші не проїдалися, а інвестувалися у виробництво. А це означає, що мінімальні зарплати і пенсії не підвищувалися б, а були заморожені на роки. Були б введені більш високі податки на розкіш, наприклад, для власників футбольних клубів. Крім того, Ден Сяопін сконцентрував би зусилля на латання дір в законодавстві, завдяки яким можна уникати оподаткування. Лобістів та активних користувачів цих лазівок закликав би до порядку. Можливо, не обійшлося б без показових розстрілів. Або, з урахуванням української гуманістичної специфіки, без показових судових процесів, в результаті яких корупціонери отримували б довгі терміни і позбавлялися всього майна. А як інакше? У китайців все серйозно. Така «модель інноваційного розвитку» для багатьох наших співгромадян означала б роботу від світанку до заходу сонця за досить невеликі гроші (в Китаї ще зовсім недавно десять доларів на тиждень у багатьох місцях вважалися досить пристойною зарплатою). При цьому апеляції до європейських норм і посилання на права людини не мали б жодного сенсу.

Втім, наше суспільство звикло «харчуватися» популізмом і, на відміну від китайського, не пронизане ідеєю чіткої ієрархічності. Тому шанси виграти вибори і тим більше залишитися лідером у Дена Сяопіна прагнули б до нуля.

www.expert.ua