Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Ми дуже розраховуємо на активну реакцію згаданих країн на наші ініціативи.

Я кілька разів зустрічався з цього приводу з журналістами, які покладають великі надії на роль Китаю у вирішенні ядерної проблеми на Корейському півострові. Звичайно, наша країна відіграє досить велику роль у вирішенні цього питання, але не найголовнішу. Корінь цієї проблеми і ключ до її вирішення не у Китаю, а у США та Північної Кореї.

– Україна і Китай є стратегічними партнерами, рівень політичної довіри та взаєморозуміння між нашими країнами дуже високий. Наша країна твердо дотримується політики «одного Китаю» і вдячна Пекіну за підтримку територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України, що особливо важливо в умовах агресії Росії проти нашої держави. Як Китай на практиці реалізовує цю свою політичну позицію?

– Китай дотримується дуже чіткої позиції – ми поважаємо незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Після початку українського кризи, китайське керівництво відкрито і ясно підтвердило цю позицію. Ні у минулому, ні у майбутньому Китай ніколи не порушував і не буде порушувати цих принципів. Стосовно відносин між Росією та Україною. Ви знаєте, що обидві країни – і Росія, і Україна – дружні Китаю, і ми дуже хочемо бачити у найближчому майбутньому вирішення конфлікту шляхом політичних і дипломатичних переговорів.

-Одним з методів спонукати Росії до мирних переговорів є міжнародні економічні санкції за її дії на Донбасі і в Криму. Чи підтримує Китай політику санкцій проти Росії?

– У нашій нинішній політиці ми дуже обачно говоримо про санкції. Коли мова йде про ситуації між Росією та Україною, ми все-таки виступаємо за політичні та дипломатичні переговори.

Ми вважаємо ці заходи дуже ефективними, тим більше, що зараз працює «нормандський формат», йде Мінський процес, тобто існують канали і шляхи контактів. Ми дуже хотіли б, щоб усі сторони наскільки можливо прискорили Мінський процес для вирішення цих проблем.

ЗА 38 РОКІВ КИТАЙ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ВІДХИЛИВСЯ ВІД ПОЛІТИКИ РЕФОРМ І ВІДКРИТОСТІ

-Давайте перейдемо від політичних до економічних питань.

-Так, вони більш легкі! (сміється)

– Китай вже протягом кількох років здійснює стратегічну ініціативу «Один пояс – один шлях». Рік тому у своїй промові з нагоди початку дипломатичної місії в нашій країні Ви, пане посол, сказали, що двері для співпраці з Україною в Економічному поясі Нового Шовкового шляху відкриті. Яке Ваше бачення місця України в ньому?

-Я вже багато разів відповідав на це питання. Я вважаю, що Україна є дуже важливим вузлом на Євроазійському континенті. До того ж Китай отримав дуже активну реакцію від вашої країни відразу після висунення ініціативи «Один пояс – один шлях». Тому ми включили Україну в першу групу з 65 країн, які братимуть участь у побудові загальної концепції «Один пояс – один шлях».

На зустрічах з журналістами я вже говорив про три переваги України у нашій співпраці у рамках концепції «Один пояс – один шлях».

Перше – це географічне положення Вашої країни і зручна транспортна (повітряна, сухопутна, морська) мережа. У цьому сенсі Україна буде грати важливу і неігноровану роль у реалізації даної концепції.

Друге – можливість наших економік доповнювати одна одну, тобто у Китайської сторони є переваги у капіталі та досвід втілення науково-технічних результатів у життя, а в Української сторони – великий потенціал ринку і солідна науково-технічна та кадрова бази.

Втретє – взаємний культурний інтерес. Ми помічаємо, що багато українців від душі люблять Китай і китайську культуру, що справляє на нас глибоке враження. Відповідно, все більше китайців виявляють великий інтерес до літератури, мистецтва, живопису та музики України.

Я хочу нагадати, що у травні Перший віце-прем’єр-міністр і Міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів на чолі української делегації взяв участь у саміті «Один пояс – один шлях» у Пекіні. Українська сторона провела дуже змістовні та продуктивні переговори з китайськими керівниками, в тому числі Віце-прем’єром Державної ради Китаю Ма Каєм.

-Були досягнуті конкретні домовленості?

– Наприклад, під час переговорів пан Кубів і пан Ма Кай домовилися про проведення до кінця року третього засідання міжурядової комісії зі співробітництва між Китаєм та Україною (перше засідання відбулося у 2011 році, з вересня 2013 року комісія не збиралася. – Ред.)

Крім того, пан Кубів під час зустрічі з президентами «Ексімбанку» Китаю і «Банку розвитку Китаю» обмінялися глибокими думками про розширення сфери використання кредитів китайських банків у розмірі 7.65 млрд. доларів.

– Безпрецедентне зростання китайської економіки є предметом вивчення аналітиків багатьох країн світу. Що з китайського досвіду реформування можна було б застосувати в Україні?

– Китай і Україна – різні країни, тому не можна сказати, що досвід китайських реформ відповідає реаліям України. Але я хочу пояснити моє розуміння з точки зору простого китайця.

По-перше, я хотів би підкреслити, що наш найважливіший досвід – це наполегливість у проведенні реформ і відкритість для зовнішньому світу. Усім відомо, що в різні періоди історії Китай теж був дуже розвиненою та могутньою державою, але за часів династії Мін і династії Цін відбувся спад, причина цього спаду в періоди цих династій була саме в тому, що Китай закрив свої двері для зовнішнього світу.

Керівники нашої держави і китайський народ вважають це уроком для нації, тобто, якщо немає політики відкритості та реформ, немає розвинутого і процвітаючого Китаю.

Ви знаєте, що у 1979 році пан Ден Сяопін (китайський політик і реформатор, діяч Комуністичної партії Китаю. – Ред. ) почав політику реформ і відкритості. Відтоді пройшло вже 38 років, в керівництві Китаю працювали кілька поколінь керівників, але Китай ніколи не відхилявся від такої політики, вона лише поглиблювалася та розширювалася.

Тобто послідовність і спадкоємність політики – це перший важливий момент, що також можна розцінити як гарне відображення китайської культури. Другий – збереження стабільності суспільства, оскільки, реформи – це якоюсь мірою революція, потрясіння, і без стабільності та солідарності в суспільстві проводити їх дуже важко.

Тому до офіційного початку політики реформ і відкритості саме Ден Сяопін як мудрий політик заклав міцний фундамент політичної стабільності та солідарності в нашому суспільстві.

Також дуже важливо проводити реформи поетапно і поступово. Деякі країни обрали шокову терапію, а Китай обрав інший шлях.

Китай дуже великий, тому, перш ніж проводити нову важливу політику, треба спочатку вибрати одну точку, і там провести експеримент. Якщо він буде успішним, то досвід можна поступово поширювати на всю країну. Ось такий у нас процес реформ.

– У наших ЗМІ часто цитують старовинне китайське прокляття «Щоб ти жив в епоху змін!». Воно ще актуальне, чи в Китаї вже не бояться змін?

– Китайці змін не бояться, і найважливіше, що вони нам принесуть. Якщо зміни на краще, то ми зустрічаємо їх оплесками (сміється)

-Повернімося до українських реформ. Український уряд не відмовився від наміру провести велику приватизацію державних підприємств, яка з різних причин відкладалася. Чи мають намір китайські інвестори в ній брати участь?

– Ми, звичайно, дуже уважно спостерігаємо за цим процесом. У Китаї теж відбулося реформування державних підприємств, але у нас цей процес був ще більш складним, оскільки йшлося не про приватизацію.

У будь-якому випадку Китай цікавить приватизація в Україні, і ми дуже сподіваємося, що українська сторона надасть нам більше інформації про це, щоб китайські бізнесмени могли оцінити свої шанси на ринку України.

-Які сектори економіки для них найбільш привабливі?

– За моєю інформацією, китайські підприємці зацікавлені у вкладанні інвестицій в процеси приватизації у фінансовій, аграрній сфері та логістиці.

– Мається на увазі купівля або спільні проекти?

-На даний момент ми бачимо, що поки це тільки купівля. Але я впевнений, що надалі будуть і інші форми співпраці, у тому числі спільні підприємства.

Звичайно, у процесі співпраці з’являються і нові питання.

Найбільша проблема у цьому процесі – те, що Китай відкрив кредитну лінію для України на 7 млрд. доларів, але, на жаль, рівень їхнього використання дуже низький. Китайська сторона, і я в тому числі, докладали максимум зусиль, щоб продовжити термін дії цих кредитів, але, звичайно, це не буде безстроково.

Для мене дуже важливо якомога швидше сприяти більш ефективному використанню цих коштів. Як я вже говорив, один з багатьох шляхів вирішення цього питання – розширення сфер використання кредитів китайських банків.

-Ви сказали, що у процесі співпраці з’являються нові питання. Чи влаштовує китайську сторону швидкість їхнього вирішення в Україні?

– За моєю інформацією, Україна зараз вибирає конкретні проекти, під які можна використовувати наші кредити. Але цей процес йде дуже повільно – ми поки не бачили конкретного списку проектів. Хоча сума дуже велика, і використання цього кредиту в такий важкий для України момент є дуже важливим. Тому я дуже намагаюся прискорити цей процес, але поки, на жаль, не виходить.

– Президент США Дональд Трамп аргументував вихід Сполучених Штатів з Паризького угоди з клімату тим, що вона нібито економічно обмежує США та надає переваги деяким країнам зокрема, Індії та Китаю. Як в Китаї ставляться до цієї позиції американського президента?

– Я дуже добре пам’ятаю кліматичну конференцію 2009 року в Копенгагені, в якій брали участь представники 193 країн. Але тоді це подія завершилася безрезультатно, і всі були дуже засмучені. (Спочатку очікувалося, що світу вдасться домовитися про нову угоду, яка змінить Кіотський протокол, термін дії якого закінчується у 2012 році, але документ просто не встигли підготувати. –Ред.)

Через шість років, у 2015 році в Парижі завдяки максимальним зусиллям усіх країн був досягнутий пакет домовленостей. Паризька угода охоплює максимальну кількість країн, тому це дуже важливий документ.

Досягнення таких домовленостей – складний процес, і Китай теж вніс у це свій внесок. Звичайно, ми будемо виконувати всі домовленості і дотримуватися своєї послідовної позиції щодо виконання цього документа.

Нагадаю, що на недавньому саміті G-20, усі країни, крім США, які підписали Паризьку угоду, пообіцяли виконувати домовленості в рамках цього пакету.

Я думаю, що виконання Паризької угоди є дуже важливим, і це стане незворотнім процесом, хоча адміністрація Трампа і виступає проти цього.

Але навіть усередині США дуже сильні голоси проти заявленого Трампом виходу з Паризької угоди. Я не виключаю, що надалі США може взяти участь у цьому процесі, але в якійсь іншій формі.

КИТАЙЦЯМ ВЖЕ НАБРИДЛИ ТАКІ КЛАСИЧНІ ТУРИСТИЧНІ МІСТА, ЯК ПАРИЖ І РИМ

-Поговоримо про контакти між нашими країнами. Китайських туристів можна зустріти по всьому світу, але вони нечасті гості в Україні – минулого року нашу країну відвідало близько 25 тис. громадян Китаю. Які перепони на шляху збільшення припливу китайських туристів в нашу країну Ви бачите?

– Китай з точки зору розвитку туризму дійсно можна назвати великою державою: у китайців зараз повні гаманці грошей, і вони хочуть виїхати і подивитися зовнішній світ.

Китайські туристи останніми роками багато їздили. Але, мені здається, що такі класичні туристичні міста, як, наприклад, Париж, Рим китайцям вже набридли, і вони дуже хочуть знайти нові цікаві і перспективні місця. Я вважаю, що Україна – одне з них.

У вашій країні є не тільки багаті туристичні ресурси, але і дуже багато красивих дівчат. Я впевнений, що Україна може привернути китайських туристів. Але якщо говорити про те, як прискорити цей процес, то деякі перешкоди на цьому шляху все ж таки існують.

Перше – це нестабільна ситуація: ніхто з простих туристів не хоче здійснювати поїздки до країни, де йде війна чи є конфлікт.

Друге – інфраструктуру для туризму і рівень обслуговування потрібно вдосконалювати. Буду відвертий, Україні слід більше працювати в цьому плані. Та і роботу з реклами України для залучення туристів з Китаю очікує посилення.

– Чи впливає на приплив китайських туристів візова політика України?

– Ми дуже сподіваємося, що українська сторона зможе надавати більше пільг і зручностей для китайських громадян при в’їзді в Україну.

З минулого року у вашій країні діє нова візова політика для китайців, і ми оцінюємо це дуже позитивно. Зараз між нашими країнами запроваджено безвізовий режим для власників дипломатичних і службових паспортів. Але в Китаї є ще інший вид закордонних паспортів – загальнослужбовий (для держслужбовців рангом нижче посади заступник начальника відділу і представників бізнесу державного рівня), а з цим видом безвізовий режим поки не працює. Ми дуже хочемо, щоб він поширився і на їхніх власників, і з нетерпінням чекаємо, коли Українська сторона дасть нам активний сигнал у цьому.

– Китайська культура – одна з найдавніших і найбагатших у світі, але українці, на жаль, поки що недостатньо з нею знайомі. Хоча два роки тому український читач з інтересом ознайомився з трактатом Сунь-цзи «Мистецтво війни» в перекладі нашого земляка Сергія Лесняка. Яких ще китайських авторів, на Ваш погляд, варто було б перекласти українською?

– Це дуже важлива і цікава тема. У Китаї саме в часи Сунь-цзи і Лао-цзи філософські праці писали близько ста вчених. Я б дуже хотів, щоб якомога більше шедеврів китайської класики, створених ще у Стародавньому Китаї, були доступні українському читачеві.

Я особисто рекомендую книгу «Бесіди і судження», яку склали учні Конфуція за матеріалами висловлювань і бесід з учителем.

А ще я б радив перекласти «Канон шляху та благодаті» Лао-цзи. Ця книга, кажуть, займає друге місце в світі після Біблії з перекладів різними мовами.

Ще хочу повідомити, що ми зараз співпрацюємо з українською стороною щодо перекладу збірок з управління державою та ведення китайської політики Голови Сі Цзіньпіна. Сподіваюся, що найближчим часом ми зможемо познайомити українських читачів з цією роботою.

– Якщо вже ми торкнулися філософських питань, то хочу торкнутися ще однієї теми. В Україні давно точаться суперечки про українську національну ідею. Як вона формулюється в Китаї?

– А яка, на ваш погляд, національна ідея в США чи Європі?

– Наприклад, США називають себе країною рівних можливостей, в Європі це такі цінності, як свобода, рівність і братерство. Тому я і запитала, яка, можливо, філософська думка об’єднує людей у Китаї.

– Коли ми говоримо про цінності, ми говоримо про культуру. Національні цінності Китаю культивувалися тисячоліттями на грунті різних культурних шедеврів. Наприклад, Кун-цзи (Конфуцій) і Мен-цзи – це наші класики, і через тисячі років і поколінь ми продовжуємо розвивати передові ідеї.

За Конфуцієм, найвища цінність – це добро, пза Мен-цзи – відповідальність, обов’язок людини.

Ми озброєні саме цієї класикою, тому коротко відповісти на Ваше запитання дуже важко. Останніми роками ми з розмахом поширюємо основні соціалістичні цінності.

– У світових ЗМІ можна зустріти опис в негативному контексті ситуації з правами людини в Китаї. Чи є цінністю, на ваш погляд, права людини і як вони дотримуються?

– Ми ніколи не відмовлялися говорити на тему прав людини, оскільки в Китаї їх дуже поважають. Ми, звичайно, не заявляли, що у нашій країні питання прав людини вирішено досконало. Але можу вам сказати, що досконалості саме в цьому питанні немає ніде в світі.

Можу вас запевнити, що саме в ці роки ситуація з дотриманням прав людини в Китаї розвивається, а не стає гірше і гірше.

Дуже можливо, що між Заходом і Сходом, між Китаєм і Європою існує відмінність у розумінні прав людини. На Заході цю тему дуже часто політизують і роблять акцент на ідеології. Китай поки що перебуває на такій стадії розуміння прав людини, що це – реальні права: право на існування, право на розвиток.

Звичайно, ми вітаємо бажання міжнародного співтовариства дати нам добрі поради і рекомендації щодо розвитку сфери прав людини. Але ми не можемо прийняти того, що деякі сили під приводом захисту прав людини критикують китайський уряд і наші спільні цінності, – у Китаї це неприйнятно.

Наприклад, коли виник скандал з приводу жорстокого поводження з ув’язненими в американській в’язниці Гуантанамо, ніхто не говорив, що в цій ситуації винен суспільний лад США. А коли мова йде про Китай, деякі роблять з єдиного випадку сенсацію, критикують Компартію Китаю або соціалістичне будівництво. Це політична провокація, і ми виступаємо проти цього.

“Укрінформ”