Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

    КИТАЙ: ПРАВОСЛАВНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ У КРАЇНІ, ДЕ ПРАВОСЛАВ’Я ПОЗА ЗАКОНОМ

    2012-04-17

    Джерело: УКРІНФОРМ
    Автор: Ольга Танасійчук

    Як би далеко не закидала українців доля, одним з найулюбленіших свят завжди залишається Великдень. Тим більше, якщо культурні і релігійні традиції країни тимчасового перебування дуже сильно відрізняються від тих, до яких звикли на Батьківщині. І навіть тоді, коли сама ця віра поставлена поза законом, на відміну від інших гілок християнства – католицизму і протестантизму, свята яких в Китаї все ж помічають і відзначають.

    У Китаї української діаспори як такої немає, проте є кілька сотень осіб, які працюють або навчаються в місцевих ВНЗ. Багато з них, особливо ті, хто живуть у Китаї з сім’єю, обов’язково розписують крашанки. По можливості випікають паски: по можливості, тому що дуже мало квартир обладнано духовими шафами. Втім, ті, хто проживає у Пекіні, останніми роками можуть купити вже готовий виріб у кількох маленьких “слов’янських” магазинчиках, що відкрилися в посольських кварталах. Там продається сир, але той, хто звик робити паску, має заздалегідь запастися ним – напередодні свята цей продукт у великому дефіциті. Тим, хто живе в інших містах, доводиться розраховувати тільки на свою винахідливість.Що ж до богослужіння, то потрапити на нього можна тільки у Пекіні, Шанхаї і Гонконзі (Спеціальному адміністративному районі КНР). Всього один раз, у 2010 році, святкова Пасхальна літургія відбулася в приміщенні Посольства України, відслужив її представник Української православної церкви архімандрит Кирило Говорун (глава Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ), зібралося близько 100 православних співвітчизників. Ні до, ні після в наше дипломатичне представництво не запрошували священиків служити службу.

    Бажаючим відстояти всенощну, причаститися, освятити свої писанки і паски, цього дня відкрито доступ на територію Посольства РФ у КНР у Пекіні. Там з жовтня 2009 року на постійній основі діє відбудований храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. У відновленому храмі (який роками використовувався радянським, а пізніше російським посольством як гараж) духовно просвіщає парафіян отець Сергій Воронін. Він чекає, що в ніч із суботи на неділю його службу відвідає не менш як 300 парафіян, будуть серед них, звичайно, й українці. Отець Сергій вважає, що з призначенням на прихід в Пекіні постійного священика, кількість прихожан Успенського храму збільшилася. “Частково, це пов’язано з регулярними богослужіннями, недільними школами і православним кіноклубом, які діють у приході”, – розповів він кореспондентові УКРІНФОРМу. Священик повідомив, що вперше цього року в день свята Воскресіння Христового буде відслужено дві святкові Літургії – вночі 14 квітня о 23:30 і вранці 15 квітня о 9:30. Під час усіх богослужінь прислуговує священикові у вівтарі Віктор Дубовик з Умані Черкаської області, який багатьох років живе в Пекіні.

    Приходять у храми громадяни Росії, України, інших колишніх радянських республік, країн Європи, Америки, іноді навіть Африки – усі, хто хрещені за православним звичаєм. Немає серед них тільки китайців. Попри те, що в країні налічується, за різними даними, від 10 до 13 тис. православних християн – громадян КНР, релігія ця не входить у п’ятірку офіційно дозволених (список “законних” складають буддизм, даосизм, католицизм, протестантство і мусульманство). Посольство РФ в КНР, що раніше ще допускало у великі свята на свою територію віруючих китайців, кілька років тому у відповідь на наполегливе прохання Державного управління КНР у справах релігії закрило ворота для відправлення культу громадянам КНР.

    Українці, які живуть у Шанхаї, підуть у неділю вранці в Свято-Миколаївський храм, де правитиме службу протоієрей отець Олексій Киселевич. З 2010 року, часу проведення ЕКСПО в Шанхаї, місцева влада дозволяє православній слов’янській громаді орендувати приміщення у великі свята, якщо вони припадають на вихідні. Кілька років тому з храму прибрали модний ресторан. Після служби парафіяни українці, трохи менше 80 осіб, домовилися організувати пікнік.

    У Гонконгу українців ще менше. Але і вони мають намір піти на службу в прихід святих першоверховних апостолів Петра і Павла в Гонконгу, відкритий в офісній будівлі. Прихід там узагалі невеликий, менше 100 осіб, його настоятелем є протоієрей отець Діонісій Поздняєв. Він розповів кореспондентові агентства, що чекає в неділю серед своїх прихожан і українців із судна “Сахалін”, заарештованого в Гонконгу за борги. На його борту – 16 наших співгромадян, вони вже заходили до отця Діонісія. До речі, в Гонконгу ніхто не обмежує китайців в їх бажанні відправити релігійний культ, тому іноді люди приїжджають з материка.

    Історія православ’я в Піднебесній сягає корінням у 1685 р., коли в Пекін силою були приведені нащадки російських козаків – албазинців, полонених при Імператорові Кансі. Найбільшою складністю на шляху поширення цієї віри була недостатня кількість духовенства і місіонерів. Часто заважали інші, більш “агресивні” релігії. На шляху стояло і чимало китайських забобонів. До 1860 р. у Китаї налічувалося не більш як 200 православних. Більш-менш широке поширення православ’я у Китаї припадає на другу половину 19 століття. В цей же час з’явилися перші китайські мученики – християни. Сталося це в результаті повстання іхетуанів 1989-1900 рр., яке отримало на Заході назву “боксерського”. Воно було спрямоване проти іноземців, чий вплив на життя імперії посилився з проникненням західних місіонерів. До літа 1990-го імператриця Цисі веліла військам підтримати повсталих. По всьому Пекіну бунтівники палили житла європейців і квартали, де жили китайці-християни. Кульмінацією кривавих подій стало 11 червня 1900 р., коли іхетуани по-звірячому замучили 222 православних китайців, проголошених РПЦ святими. На їх крові зріс храм Святих Мучеників.

    Введення в дію Китайської Східної залізниці спричинило значний приплив російських переселенців, особливо у Харбін, де було побудовано більш як 30 православних храмів. Власна православна єпархія з’явилася в Манчжурії. До 1916 р. йшло інтенсивне храмобудівництво, місіонерство і просвіта китайців. До цього часу налічувалося близько 6 тис. китайських православних, з’явилися свої священики і єпископи.

    Знаковим став період після 1917 р., коли від Жовтневої революції в Китай втікали сотні тисяч людей. До 1949 р. у містах і провінціях було побудовано до 106 православних храмів. Прихід до влади комуністів у Китаї у 1949 р. гнав віруючих далі по світу. Хоча в країні все ще залишалося 10 тис. православних християн, у 1954 р. Російська Духовна Місія була закрита, РПЦ оголосила про надання автономії Православній Церкві в Китаї.

    Рік 1957 ознаменувався початком руйнування православних храмів. У Посольстві СРСР рішенням його керівництва була знищена найбільша святиня православного Китаю – храм Святих Мучеників і дзвіниця. Успенський храм був переобладнаний у посольський гараж, ризниця – у консульський відділ, а Свято-Інокентіївський храм – в зал для прийомів і готель посольства. Між тим, посилювалася внутрішня політика в КНР щодо релігій. У 1958 р. Благовіщенський храм Харбіна був перетворений на циркове училище, Покровський – на книжковий склад, Успенський – в кімнату сміху. У міру погіршення радянсько-китайських відносин влади КНР запропонували залишити країну всім росіянам, які не мали китайського громадянства. Церковне життя завмерло. Не маючи жодної допомоги з Росії, православні у Китаї опинилися сам на сам зі своїми проблемами. У 1964 р. був закритий і перетворений на склад останній храм у Пекіні. У 1965 р. закрився найкрасивіший п’ятиглавий Кафедральний Собор на честь ікони Божої Матері “Споручница грішних” у Шанхаї, пізніше він використовувався під склад, фондову біржу і ресторан, останнім часом став місцем проведення художніх виставок.

    Про руйнування православних храмів у роки “культурної революції” відомо мало. Детально описано очевидцями і розказано о.Діонісієм лише руйнування кафедрального Свято-Миколаївського Собору в Харбіні. Вранці 23 серпня 1966 р. хунвейбіни з барабанним боєм, криками і танцями увірвалися в Собор, поставили на куполах червоні прапори. Всі ікони Собору, а також Свято-Олексіївського та Іверського храмів були спалені, виставлені в робочих клубах для наруги. Протягом трьох днів хунвейбіни дзвонили в дзвони храмів. Православних священиків наряджали у блазенські халати, вимазували сажею, обвішували плакатами з блюзнірськими написами, давали в руки хрести і у такому вигляді водили по вулицях. Після побиття і знущань одних страчували, інших судили і засуджували до тривалих робіт у шахтах і каменоломнях. За чотири дні від Собору залишився лише фундамент, на його місці з’явився пам’ятник “Бійцям культурної революції”.

    З нормалізацією відносин між КНР і СРСР у 1980-х ситуація почала поступово поліпшуватися. Так, у Харбіні вдалося відновити діяльність церкви Покровуи Пресвятої Богородиці. Останній настоятель храму о.Григорій Чжу помер в 2000 р., і відтоді служби там не проводяться. Виношується ідея відновлення Свято-Микільського храму, знесеного маоістами, і реставрації будівлі п’ятиглавої Свято-Іверської церкви, що використовувалась під склад і офіси китайських фірм у Харбіні. Влада дала згоду на спорудження храму в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, де живе значна російська меншість.

    Проте, навіть у випадку відновлення православних храмів і вигнання з їх стін явно небогоугодних закладів, проблема просвітництва пастви все одно не буде вирішена. До цього дня Православна Церква в КНР не має офіційного статусу, частково тому що не створила свого часу “Православну патріотичну асоціацію”, яка, на вимогу влади, мала б бути визнаною державою структурою, через яку і повинні були вибудовуватися церковно-державні відносини. Такі асоціації створили у КНР католики, протестанти, мусульмани, буддисти і даосисти. З 2003 р. з дозволу Управління у справах релігій уряду КНР півтори дюжини китайців проходили навчання в православних семінаріях Росії, проте семінаристам так і не дозволили служити в Китаї. Спроби Російської православної церкви домовитися з владою КНР про направлення в Китай священиків постійно зустрічали опір.

    Проте відсутність офіційного статусу православ’я в КНР зовсім не затьмарює святкового настрою наших співвітчизників, які активно готуються зустріти Світле Христове Воскресіння.

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *