Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

За даними BusinessLife.today, з травня цього року український МЗС займається підготовкою візиту Петра Порошенка до Китаю. Чому, незважаючи на АТО, важливо не втрачати часу і реалізовувати величезний бізнес-потенціал співробітництва з КНР. На що в першу чергу потрібно звернути увагу чинній владі, розповідає екс-посол України в Китаї Ігор Литвин. Експерт по азіатському регіону називає пріоритетні стратегічні кроки для залучення в найближчому майбутньому китайських інвесторів.

1. СПРОЩЕННЯ ВІЗОВОГО РЕЖИМУ З КНР. Не може бути між стратегічними партнерами таких драконівських правил перетину кордону, як зараз, причому ми тут лідируємо. Дотепер китайський громадянин не може просто отримати візу і приїхати в Україну. Йому обов’язково потрібно пройти особисту співбесіду з консулом, а також узгодження його персони з СБУ, якщо людина не була ще в Україні та ряді інших країн. Зрозуміло, це «полегшує» процес отримання візи.

Припустимо, ви – інвестор, маєте гроші і, відповідно, багато вигідних пропозицій щодо їх вкладення, а вам візу не видають! Тому ви повинні, кинувши свої багатомільярдні справи (тому що ми не розглядаємо інвесторів з 10 доларами в кишені), прийти самостійно в консульство, просидіти там, а потім чекати, поки перевірять вашу персону за списками СБУ. Звісно, ​​інвестор розвертається і йде туди, де створені сприятливі умови для його діяльності.

Другий момент, на якому хотілося б акцентувати увагу: нас лякають напливом китайців, які позбавлять українців робочих місць. Це нам не загрожує з однієї простої причини: за 22 роки з моменту встановлення дипломатичних відносин сума прямих інвестицій КНР в Україні склала всього $ 20 млн – це офіційна статистика. Вдумайтеся, менше $ 1 млн. на рік! Про яке захоплення України і наших робочих місць може йти мова ?!

Справедливо було б зазначити, що і в МЗС, і в уряді нашому неможливість збереження даної ситуації у візовому питанні з Китаєм усвідомлюють і необхідні дії робляться, причому з залученням всіх переговорних рівнів, але поки, як мовиться, «віз і нині там» … Принаймні фахівцям про просування в цьому надзвичайно важливому питанні невідомо.

2. РОЗВИТОК ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖ КНР ТА УКРАЇНОЮ. Зараз у відносинах між нашими країнами практично не функціонує вкрай приваблива, особливо для нас, галузь економіки – туризм. Звичайно, деякі допитливі громадяни, які мають достатньо грошей, їздять до Китаю. Але лише періодично, оскільки такі візити ніяк не регламентуються на рівні туристичних організацій КНР та України.

Ми довгі роки займалися можливістю увійти в негласний список країн, в які масовий (груповий) туризм заохочується компартійним керівництвом КНР. Іншими словами – це список дружніх країн, куди туристам рекомендують здійснювати поїздки.

Тепер Україна потрапила в цей закритий список, але у нас до цих пір немає жодного міжурядового документа, який регламентував би відносини між державами в галузі туризму. Так, у грудні минулого року в ході президентського візиту був підписаний міжвідомчий Меморандум про принципи колективних поїздок китайських туристів в Україну, не містить по суті ніяких норм. Але, такий меморандум – це просто формальність, який нагадує, що ви домовилися і позиції були подібними з цього питання. Можна на нього покладатися як на хороший документ і йти далі, а можна просто для галочки – мати і нічого не робити. Зараз діє другий варіант, і туризму просто немає!

Щоб відправити китайських туристів до нас на планомірній основі, потрібно, насамперед, забезпечити нормальний візовий режим. Турист не повинен самостійно ходити в консульство, заповнювати анкету і домагатися візи в одиночному порядку. Потрібні чіткі норми між двома сторонами для групових поїздок, щоб одні відповідали за мету перебування даних громадян на території України, а другі – не зривали термінів з видачею віз і забезпечували чітке виконання своїх зобов’язань приймаючої сторони. Якщо буде регламент, поїздки стануть регулярними. Туристи будуть застраховані, тому що профільні китайські організації зацікавлені в українському ринку, і вони готові по кожному туристу з КНР надавати солідну фінансову гарантію.

Дуже сподіваюся, що наш Президент і новий український уряд, який буде сформовано після парламентських виборів, звернуть на дану проблему найпильнішу увагу, бо масовий туризм з Китаю здатний позитивно вплинути на українську економіку. Груповий туризм з Китаю в Україну – це і приплив валюти на український ринок, і нові численні робочі місця, і пожвавлення і розширення відповідної інфраструктури, і, що вкрай важливо, неминуче вливання китайських інвестицій у розвиток нашої туристичної індустрії.

3. СТВОРЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ. Китайські туристи вибагливі: вони звикли до традиційного національного обслуговуванню, а це означає, що в Україні з’являться китайські інвестори, які створять інфраструктуру в партнерстві з нашими організаціями. Вони побудують готелі і ресторани з урахуванням національних особливостей. У нас таких місць поки мало, особливо в невеликих містах. З’являться центри відпочинку, де китайці люблять проводити час, включаючи заклади нетрадиційної медицини. Це збільшить потік китайських туристів, які будуть упевнені, що в Україні вони знайдуть все, що їм потрібно, а це величезні кошти для бюджету нашої країни.

В Україні велика проблема з дорогами, а рано чи пізно повинні запрацювати транспортні коридори, які мають величезний потенціал. Китайці готові, поки, щоправда, на кредитній основі, привести в порядок наші дороги і аеропорти. Але для цього ми повинні їх зацікавити.

4. ГРАМОТНЕ ВЕДЕННЯ ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНИХ СПРАВ І ВИКОНАННЯ ПОПЕРЕДНІХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ. У 2010 році було оголошено, що глави наших держав запланували рівень товарообігу в $ 10 млрд щорічно. Особисто я довіряю більше китайській статистиці, а там значиться, що такий рівень був досягнутий всього один раз. Судячи з темпів, заявлені обсяги і суми цього року знову не будуть реалізовані, тому що багато домовленості не виконуються. До того ж у наявності величенний дефіцит нашої зовнішньої торгівлі з Китаєм: ми більше купуємо, ніж продаємо. Цифра закупівель досягає 90% від загальної суми, а експортуємо ми всього 10%. Це страшний дисбаланс, і він нікому не вигідний. Тому збалансувати товарообіг – це одне зі стратегічних завдань.

Нагадаю, існує комплексний звід напрямків і проектів, які обидві сторони визнали за необхідне узгодити і дотримуватися їх протягом 5 років (2013-2018 рр.). Він називається, якщо не помиляюся, Програма розвитку відносин стратегічного партнерства на 2014-2018 рр. Не можу дати характеристику цьому документу, текст тільки для службового користування і допуск до нього на Українсько-Китайську Ділову раду не поширюється. Я сподіваюся, що ті пропозиції, які були розроблені Українською частиною Ради в період підготовки до президентського візиту 2013 року, знайшли вираження у документі і були закріплені, хоча не можу стверджувати.

За підсумками президентського візиту в грудні минулого року були дані завдання Кабміну, а далі міністерствам і відомствам, які стосувалися конкретних домовленостей. Зараз така ситуація: доручення лунали попередньою владою, і тепер потрібні нові завдання або їх коригування.

Треба відзначити, що зараз деякі українські відомства, їх нові команди, починають все більш активно реанімувати процес реалізації окремих практичних україно-китайських домовленостей, зокрема, в аграрній та енергетичній сферах. Відрадно, що при цьому наші чиновники охоче використовують і широкі можливості Українськоо-Китайськоїо Ділової ради.

5. ВІЗИТИ ДО КИТАЮ ВИЩОЇ КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНИ, А ТАКОЖ ГРАМОТНА КАДРОВА ПОЛІТИКА В ДИПЛОМАТІЇ НА АЗІАТСЬКОМУ НАПРЯМКУ. Впевнений, що Президент України Петро Порошенко повинен бути вкрай зацікавлений налагодити хороші відносини з лідером КНР. З китайськими керівниками (це відноситься і взагалі до китайців) дуже важливо мати особисті і дружні відносини. Коли китайські лідери познайомляться і подружаться з нашим президентом, прем’єр з прем’єром, міністри з міністрами, і буде забезпечений не тільки раціональний підхід, але і дружній – це гарантія успіху. Неможливо з китайцями укласти угоду і бути впевненим, що вони все виконають, якщо ти не став для них другом. А якщо ти став другом – не потрібні ніякі гарантії і навіть, часом, підписання контрактів. Моя мрія – мати довірчий канал зв’язку між керівництвом України та Китаю. Добре б, щоб цією мрією «заразилися» і ті, кому в нашій державі за посадою належить дбати про розвиток реального стратегічного партнерства України та КНР.

Працювати в цьому напрямку повинні досвідчені люди, добре знайомі з китайською економікою і культурою, а не ті, хто просто знає мову. Зараз багато хто з тих, хто задіяний, виступають просто як обслуговуючий персонал: вони не є генераторами ідей, які не є провідниками наших ідей, і в принципі не сильно заглиблюються, щоб розвивати контакти на благо країни. Одним словом, потрібно зміцнювати досвідченими кадрами і наше посольство в Пекіні та генеральні консульства в Шанхаї і Гуанчжоу.

У даному контексті вважаю, що необхідно різко виправляти ситуацію по цим Генконсульствам, яких всього два, і є ймовірність, що стане менше. Ось уже кілька місяців наші генеральні консульства в Китаї функціонують без керівників і не в змозі виконувати в достатній мірі свою роботу. Шанхай – це фінанси, провінція Гуандун – виробнича база Китаю. Куди це годиться, щоб стільки часу на території, де проживає майже 800 млн чоловік, два українських генконсульства не працювали.

Я впевнений, що нам давно пора ввести посаду спеціального представника Президента України зі співпраці з країнами Азії. Звичайно, є територіальний департамент у МЗС, але він відповідає за розвиток відносин з десятками держав. Кожен фахівець змушений займатися кількома країнами одночасно – це нереально! Якщо ми хочемо результату – потрібно співпрацювати нормально. Адже Китай, тільки вслухайтеся: інвестує в інші країни мільярди, а в Україні близько $ 1 млн на рік – це ж смішно! І одночасно сумно.

Чимало українських міністерств і відомств, регіональних держадміністрацій, різні державні організації мають свої інтереси на азіатському, зокрема, китайському напрямку і діють практично самостійно, «набиваючи» у багатьох випадку власні, часто однакові «шишки», або імітують таку діяльність в рамках чисто протокольних обмінів, без реальної координації найважливішого державного процесу розвитку відносин, наприклад, того ж стратегічного партнерства з КНР.

Тим більше, що є подібні посади: спецпредставника президента з придністровського врегулювання, щодо співпраці з країнами Близького Сходу. А тут Азія з практично необмеженими можливостями для вигідного нам співробітництва, з колосальними ресурсами – фінансовими, енергетичними, технологічними та іншими. Дуже хотілося б вірити, що нова влада нової демократичної України належним чином перейматиметься завданнями побудови відносин реального партнерства з державами азіатського регіону і, перш за все, з Китайською Народною Республікою.