ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ

2010-02-22

Українська металургія втратить у нинішньому році значну частину близькосхідного ринку, але в цілому зуміє наростити збут.

Метал довгий час вважався основою української економіки. І якщо металургам ставало погано, то погано було всім. А їх добробут сильно залежав і від світової кон’юнктури, і від цін на російський газ, і від податкової політики рідної держави, яка то повертала, то не повертала експортний ПДВ. Тому минулорічні січень і лютий зі здриганням згадують не тільки господарі мартенів і домен, а й усі, хто так чи інакше з цим пов’язаний.

«На початку 2009-го ситуація в галузі виглядала катастрофічно. Довгий час навіть робота на рівні історичних мінімумів (менше 50% завантаження потужностей) не дозволяла розвантажити склади готової продукції. А запаси дорогої сировини при падінні цін на метал у чотири-п’ять разів робили виробництво нерентабельним », – згадує віце-президент аналітичної компанії Research & Consulting Group Олександр Сірик.

У другому кварталі роботу вітчизняних підприємств вдалося стабілізувати, і виробництво готового прокату в 2009-му склало 26,89 млн тонн (-15% у порівнянні з 2008 роком), сталі – 29,76 млн тонн (-20%), чавуну – 25,68 млн тонн (-17%). Такі результати ринок сприйняв як позитивний сигнал, особливо в світлі великої кількості ризиків, які в останні роки супроводжують українську металургію. Загальносвітове сталеве виробництво, за даними Світової асоціації сталі, скоротилася минулого року на вісім відсотків.

Уцінка

Цінова гонка початку 2006 – середини 2008 років розслабила українських металургів. Адже протягом цих років пропозиція не встигала реагувати на попит, а металопрокат купували без огляду на економічну доцільність: все одно завтра буде дорожче. Тому обвал цін восени 2008-го став серйозним випробуванням для менеджменту та рядових співробітників метпідприємств. А самі виробники мало не залишилися за бортом світового ринку.

Падіння виробництва в Україні рідкої сталі в листопаді 2008-го склало більше 60% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року – антирекорд серед основних металургійних держав. Пояснення просте: більшість українських експортерів металу працювали не за довгостроковими, а за спотовими контрактами, і споживачі в умовах кризи розривали відносини з нашими метзаводами без фінансових санкцій, тобто – у першу чергу. Тим більше що за розрахунками держпідприємства «Укрпромзовнішекспертиза», в грудні 2008 року собівартість виробництва тонни сталі в нашій країні становила близько 460 доларів. У цей же період сталева квадратна заготівля на Лондонській біржі металів котирувалася на рівні 310-360 дол/т.

Здавалося, крах вітчизняної металургії неминучий, проте девальвація української гривні більш ніж на 60% дала змогу різко знизити доларову собівартість сталевого прокату і підвищити його конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, куди в 2009 році було поставлено близько 85% виробленої продукції. Допоміг і досвід продажів «з коліс» – металурги оперативно змінювали напрямки збуту. Наприклад, у минулому році відновилися поставки українського металопрокату в Китай (близько 1,9 млн тонн), у той час як у 2008-му вони були практично відсутні. Щоправда, віце-президент консорціуму «Індустріальна група» (займається питаннями стратегічного розвитку «Індустріального Союзу Донбасу») Олександр Пилипенко в інтерв’ю «Експертові» назвав китайський ринок «ринком мимоволі» (див. № 1-2 (242) від 18 січня 2010 ).

Зниження собівартості української сталі дозволило успішно конкурувати з іншими країнами-виробниками. Однак при цьому істотно виросла частка напівфабрикатів (перевищивши 50%), які поставлялися на ті ж китайські прокатні заводи, де перетворювалися на готову продукцію з більш високою доданою вартістю.

«Нестабільний рівень попиту з боку основних споживаючих галузей протягом усього 2009 року негативно впливав на цінові показники ринку металопродукції. У результаті грудневі ціни відкотилися практично до критичного рівня початку року », – зазначив заступник керівника департаменту з питань гірничо-металургійного комплексу Українського державного інформаційно-аналітичного центру «Держзовнішінформ» В’ячеслав Попов.

Олександр Сірик виділяє три основні періоди зниження цін у минулому році: «Кризовий мінімум був досягнутий у грудні 2008 – січні 2009-го, коли зі складів можна було купити прокат за викидними цінами: окремі партії квадратної заготовки поставлялися дешевше 260-280 доларів за тонну, а гарячекатаних рулонів – по 300-320 доларів». Потім ціни підросли, а другий етап зниження стався в березні-квітні, коли в результаті загальних негативних очікувань виробники протягом кількох тижнів не змогли сформувати портфель замовлень. Це відкинуло ціни на рулони до 320 доларів за тонну, а на заготовку – нижче рівня в 300 доларів. В кінці літа серйозні побоювання викликало збільшення експорту з Китаю, але зростання внутрішнього споживання в республіці протягом короткого часу виснажив ці експортні пропозиції. Ціни знову піднялися. У третій раз вони впали восени в результаті традиційного падіння ділової активності на Близькому Сході під час мусульманських свят. Але цього разу металопродукція подешевшала не настільки значно: заготівля – до 370-380 доларів, а рулони – до 470 доларів. «Таким чином, протягом року коливання цін на основні види прокату досягали 50-70 відсотків», – резюмує Сірик.

Переконфігурація

Сенсацією минулого року стала новина, що з’явилася на початку січня: акціонери оголосили про продаж 50% плюс двох акцій корпорації «Індустріальний Союз Донбасу» групі інвесторів. Крім того, в середині 2009-го Донецький електрометалургійний завод (ДЕМЗ) перейшов під контроль російської «Альфа-Групп». Нові управлінці змогли реанімувати завод, який зупинився за інших росіян (група Вадима Варшавського) і зараз активно шукають шляхи для поліпшення фінансових показників підприємства.

У той же час з’явилася інформація, що структури бізнесменів Віталія Сацького та Ігоря Дворецького почали викуп частки Midland Group Едуарда Шифріна у ВАТ «Запоріжсталь». У результаті на підприємстві може залишитися лише один мажоритарний акціонер. Офіційного підтвердження завершення процесу не було.

Але головною рисою минулого року в українській металургії стала не зміна власників, а зупинка багатьох проектів з модернізації виробництва до кращих часів. На початку 2009-го очікувалося, що кризові явища стануть додатковим стимулом для структурних змін у галузі. Зокрема, скоротиться виробництво мартенівської сталі, збільшиться частка безперервного розливання, російський газ, що подорожчав, буде активно замінюватися вугіллям. Найбільш радикальні експерти говорили, що протягом року закриються надлишкові потужності та зміниться структура власників. Але в підсумку на більшості підприємств лише зупинили найменш ефективні металургійні агрегати (мартени і доменні печі), відмовилися від послуг сторонніх організацій (підрядників) та скоротили персонал.

Серед небагатьох позитивних прикладів – Алчевський меткомбінат (АМК) і Дніпровський меткомбінат ім. Ф.Е. Дзержинського (ДМКД), що належать корпорації ІСД. На АМК була запущена перша черга установки із вдування пиловугільного палива, на ДМКД – машина безперервного лиття заготовок (МБЛЗ) і установка «піч-ківш». На обох підприємствах триває будівництво когенераційних установок з вироблення електроенергії з відхідних газів металургійного виробництва.

Деякі заводи зайнялися виведенням з експлуатації застарілого обладнання. У першу чергу це торкнулося мартенівських печей і проміжних обтискних станів (слябінг і блюмінг), використання яких збільшує собівартість готового металопрокату. На самому початку року на ВАТ «Макіївський металургійний завод» було виконано перший етап програми модернізації, оголошеної в середині 2008-го – закриті доменне і мартенівське виробництво. Проте будівництво нових потужностей не почалося і навряд чи почнеться найближчим часом. Зате в минулому році нарешті було запущено прокатний стан-390, де з квадратної заготовки ВАТ «Єнакіївський металургійний завод» виробляється арматура. Розвиток прокатного виробництва – найбільш вірогідний сценарій роботи макіївського заводу в найближчому майбутньому.

Схожа ситуація на підприємствах «Донецьксталь–металургійний завод» (ДМЗ) і ДЕМЗ, розташованих на загальному виробничому майданчику. До кризи ДМЗ розливав мартенівську сталь в злитки, які перекочувалися в заготовку на блюмінгу ДЕМЗ і поверталися в прокатний цех ДМЗ для виробництва сортового прокату. Однак у 2009 році завод «Донецьксталь» відмовився від розливання сталі в зливки і зосередив зусилля сталеплавильного комплексу на виробництві плоского прокату. «До кризи ДЕМЗ щорічно перекочували в обтискному цеху до 500 тисяч тонн давальницьких злитків заводу «Донецьксталь». Однак ситуація на ринку сортової заготовки в Донецькому регіоні в останні роки помітно змінилася: з’явилися машини безперервного розливання сталі на Єнакіївському метзаводі та заводі «Електросталь» (Курахово), які дають у сумі майже три мільйони тонн сортової заготовки на рік. Не треба забувати і про машину безперервного лиття заготовок самого ДЕМЗ, який може щорічно виробляти до мільйона тонн сортової заготовки», – говорить професор Донецького національного технічного університету Олексій Смирнов. Саме тому керівництво ДМЗ прийняло рішення закуповувати безперервнолиту заготівлю у сторонніх виробників, а обжимний цех ДЕМЗ з березня 2009 року простоює.

Приклади макіївського і донецьких заводів підтверджують: щоб вижити, українська металургія повинна пройти складний шлях поліпшення структури виробництва. Це напевно призведе до зниження валового випуску рідкої сталі, скорочення персоналу. Проте збільшиться кількість якісного прокату, затребуваного на світових ринках.

Зараз бізнес-групи та підприємства галузі зосередилися на оптимізації виробництва. Зокрема, відбулося колосальне скорочення чисельності виробничого персоналу. За даними Федерації металургів України, за дев’ять місяців 2009-го середньооблікова чисельність штатних працівників підприємств чорної металургії зменшилася більш ніж на 26 тис. осіб, або на 11,5% в порівнянні з аналогічним періодом 2008 року. У цілому, за даними Профспілки металургів і гірників України, в гірничо-металургійному комплексі країни за минулий рік було звільнено близько 45 тис. чоловік.

Сировинна залежність

Ще одним ризиком, який вплинув на роботу металургів у минулому році, стала проблема забезпечення сировинними матеріалами, які формують до 80% собівартості металопродукції. Окремі підприємства відчували складності навіть із закупівлями вапна і були змушені імпортувати цю поширену в Україні речовину.

Але основна сировина – залізорудна (ЗРС), через яку в минулому році регулярно виникали цінові суперечки. У металургів ціни впали, а гірничодобувні компанії досить довго відмовлялися знижувати ціни на ЗРС, що дуже сильно вплинуло на роботу ММК ім. Ілліча, підприємств корпорації ІСД і «Запоріжсталі», які закуповують сировину на вільному ринку. Причому ще в кінці 2007 року ці метпідприємства уклали з гірничо-збагачувальними комбінатами групи «Метінвест Холдинг» довгострокові контракти, відповідно до яких ціни на ЗРС переглядаються раз на рік (1 квітня кожного року), залежно від світових цін на нього. Лише на зламі 2008-2009 років «Метінвест» оголосив про внесення змін до договорів, і було ухвалено рішення про щомісячний перегляд цін.

Однак тиск на металургів тривав протягом усього першого півріччя. І для його зниження металургійні підприємства все частіше стали імпортувати ЗРС з Росії і Бразилії, де виробники більш оперативно реагували на запити ринку. Так, у квітні минулого року голова правління ВАТ «ММК ім. Ілліча» Володимир Бойко повідомив: «Сьогодні в Росії можна закупити залізорудну сировину з більш високим вмістом заліза по 35-37 доларів за тонну». Одночасно було оголошено про зниження вартості аглоруди, що поставляється компанією «Метінвест Холдинг», з 55 до 42 дол/т. Однак Бойко заявив, що вважає прийнятною ціну в 35 доларів, і пригрозив збільшити імпорт.

Починаючи з липня 2009 року, внутрішні ціни на ЗРС знизилися, внаслідок чого його щомісячний імпорт зменшився майже в чотири рази (у червні було імпортовано 605 тис. тонн, а вже в серпні – 155 тис. тонн). Всього за рік в країну ввезли 3,9 млн тонн залізорудної сировини, з яких 2,24 млн тонн – у першому півріччі.

Не меншою проблемою став дефіцит коксівного вугілля. Найімовірніше, ситуація повториться в 2010 році. Недолік вітчизняної сировини традиційно компенсувався поставками з Росії, однак у минулому році сусіди почали скорочувати експорт, мотивуючи це необхідністю постачання вугілля на теплові електростанції для компенсації втрат від аварії на Саяно-Шушенській ГЕС. Таке ставлення росіян до українського ринку пояснюється, швидше за все, політичними мотивами. Тим більше що на ТЕС зазвичай палять не коксівне, а значно дешевше енергетичне вугілля.

Тому не дивно, що українські металурги шукали нові джерела коксівного вугілля. Головною операцією 2009 року на цьому терені стала покупка групою «Метінвест Холдинг» компанії United Coal Company (UCC, США). Сума не називалася, проте інвестиційні аналітики оцінили її в 0,8–1 млрд доларів. Приблизно тоді ж подібні покупки зробили російські компанії, які внаслідок своєї публічності змушені розкривати деталі угод. У 2008-му компанія «Мечел» (РФ) домовилася про покупку Bluestone Сoal (виробник вугілля, США) майже за чотири мільярди доларів. Але підсумкова сума операції, за даними російських ЗМІ, виявилася близько 425 млн доларів, крім того, колишній власник отримав привілейовані акції російської компанії в розмірі 15% статутного капіталу. Можливо, остаточна вартість UCC сформована за таким самим принципом.

Але поки «Метінвест» не може скористатися повною мірою вигодою від купівлі активу – в Україні немає глибоководних портів, через які можна здійснювати імпорт насипних вантажів з максимальним ефектом. В наявності подібних перевантажувальних потужностей зацікавлені практично всі великі бізнес-групи, тому в 2008-2009 роках було анонсовано будівництво кількох глибоководних причалів.

Всередині країни

Внутрішній ринок металопродукції залишається найслабшою ланкою в ланцюжку «виробництво – продаж – споживання металопродукції». За даними центру «Держзовнішінформ», в 2009 році його ємність скоротилася на 37% і склала менше 5,8 млн тонн. Це 14% загального обсягу виробництва металопрокату в Україні. У найбільш благополучному 2007 такий показник перевищував 20%.

Вітчизняний споживач і в нинішньому році не зможе надати істотну підтримку металургам. Зокрема, падіння обсягів будівельних робіт майже вдвічі за рік означає скорочення споживання арматури та іншого прокату, який використовують у будівництві. Правда, імпорт металу в 2009-му становив 0925 тисяч тонн проти 2,28 млн в 2008 році, але це теж не дуже допоможе українським виробникам. Адже переважно ввозиться високотехнологічний прокат (наприклад, тонкий лист і прокат із захисним покриттям), який в Україні не виготовляється або не має характеристик, потрібних споживачу.

Керівник департаменту з питань ГМК центру «Держзовнішінформ» Володимир Піковський вважає, що в 2010 році споживання металопродукції в нашій країні виросте не більше ніж на п’ять-шість відсотків. І це не дивно: основні споживачі українського прокату – трубні, метизні і машинобудівні підприємства, будівельна галузь – скоротили закупівлі на 38-70%.

Чого чекати

Вітчизняні виробники продовжать шукати споживачів за кордоном. У минулому році наша металопродукція переважно поставлялася в країни Близького Сходу, Південно-Східної Азії (ПСА) і Європейського союзу. Частка країн Близького Сходу склала майже 35% всіх експортних поставок, причому 28,5% поставленого в ці країни металопрокату було відвантажено до Туреччини (більша частина – сталева заготовка). Не виключено, що 2011-й може стати останнім успішним роком для українських металургів в Туреччині. Адже в регіоні завершується будівництво кількох металургійних заводів, серед яких можна виділити завод Atakas – спільне підприємство Магнітогорського меткомбінату (Росія) і фінансової групи Atakas (Туреччина) потужністю два мільйони тонн сталі на рік. Загалом до кінця 2010-го сталеплавильні потужності на Близькому Сході можуть збільшитися на 42,4% (у порівнянні з 2008-м) і складуть 49,9 млн тонн.

У довгострокових прогнозах не варто орієнтуватися і на країни Південно-Східної Азії, де задають тон виробники Китаю, які здатні покрити не тільки потреби КНР, але й сусідніх країн. В’ячеслав Попов називає звуження експортного ринку одним з істотних ризиків для українських виробників. «У 2009 році втрати вітчизняних металургів на традиційних ринках були частково компенсовані значними постачаннями металопродукції до Китаю. Однак цього року китайський ринок для українських споживачів буде майже закритий. Більш того, можливе збільшення експорту металопродукції з КНР може потіснити українських виробників на ринку інших країн регіону », – прогнозує він.

При підведенні підсумків торішніх українські металурги заявили про готовність збільшити виробництво прокату майже на 30% в 2010-му. Однак вони навряд чи поліпшать свої показники більш ніж на п’ять-сім відсотків, оскільки уряди більшості країн почнуть турбуватися захистом внутрішнього ринку. Можна чекати нових антидемпінгових розслідувань та інших прийомів захисту ринків. На початку лютого, наприклад, канадська Колегія з питань міжнародної торгівлі встановила факт збитку місцевих металургійних підприємств від імпорту українського гарячекатаного товстолистового обрізного прокату.

Зі зростанням конкуренції вітчизняним виробникам все складніше знаходити нові ніші для збуту продукції високого переділу, і їм доводиться продавати більш дешеві напівфабрикати – товарну заготівлю та сляби. Їхня частка на початку 2009-го в загальному обсязі експорту досягла 51%, а до кінця знизилася приблизно до 40%.

У 1998 році, коли азійська фінансова криза тільки підбиралася до Європи, експерти галузі скаржилися: «Україна стає сировинним придатком металургійним розвиненого світу. Нам залишають брудні виробництва чавуну і напівфабрикатів, на яких багато не заробиш». На жаль, через 12 років історія повторюється.

www.expert.ua