Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

    Адріан Каратницький: «Перші інвестори, які прийдуть в Україну, будуть з Китаю»

    2015-06-09

    Адріан Каратницкий, керуючий партнер Myrmidon Group LLC – американський політолог українського походження. Він став відомим в Україні під час Помаранчевої революції, коли разом із Freedom House, як голова цієї організації, супроводжував проекти з протидії фальсифікаціям на виборах. Також були різні форми протесту й обговорення технічних способів ненасильницького тиску в політичних процесах.
    Зараз Каратницький співпрацює з Атлантичною радою, яка постійно співпрацює з українським урядом щодо підготовки виступів українських лідерів у США. Також Адріан працює навколо питань українсько-єврейських стосунків у тому числі разом з канадською організацією Ukrainian Jewish Encounter, організовуючи конференції з протидії пропаганді. Крім того, він консультує різні бізнеси та хедж-фонди, які мають глибоке зацікавлення в економічних процесах в Україні.
    В інтерв’ю Forbes пан Каратницький розповів про свої прогнози щодо наступної революції в Україні, оцінив рівень зрілості сучасної еліти та пояснив, до чого має привести деолігархізація.
    – Пане Адріане, які основні процеси в українському суспільстві ви вважаєте історично показовими?
    – Суспільство є найбільшою надією України. Воно досить активне, непокірне, готове захищати свої інтереси перед зловживаннями з боку держави. Волонтерські процеси відновлюють та оновлюють застарілі інститути. Майдан, громадянське суспільство, внесок якого втілюється у фундаментальні процеси. Волонтери, які тепер є частиною військових сил України та присутність яких в АТО створює умови для розвитку.
    Найскладнішою є ситуація з олігархатом. Бо ця фінансово-промислова еліта є найменш відповідальною з усіх ключових прошарків суспільства. Вони постійно намагаються розширити свій «пиріг». Думаю, що вони будуть ще довго шкодити процесам внутрішнього розвитку України, замість того, щоб бути основною для лібералізації та створення конкурентоздатної економіки.
    – Як ви пояснюєте те, що після Революції гідності олігархам вдається підлаштовуватися, замість того, щоб розвивати суспільство?
    – Ви знаєте, такі ж приклади були в інших країнах. У Португалії в 1970 роках після революції великі олігархічні сили на 5-10 років втекли з країни. Однак якщо ми сьогодні подивимося на основні португальські корпорації, то належать вони тим же сім’ям, які були і під час диктатури Салазара, і до нього.
    Є певна ілюзія, що олігархія зникне. Але бажано, щоб олігархи розуміли конструктив, відмовилися від деяких своїх привілеїв, були стриманими у втручанні в політичне життя, а їхні медіа щоб були об’єктивнішими. Я не кажу, що усі ваші олігархи однакові. Але коли щось зачіпає їхні особисті інтереси, вони усі стають однаковими. Коли щось стосується Ріната Ахметова, його медіа, на мою думку, віддзеркалюють його інтереси. У пана Фірташа – так само. Медіа глибоко заангажовані в політичних процесах.
    Відчувається, що незадоволені теперішніми процесами олігархи використовують свої медіа для популізму та популістського загравання. Але думати треба не лише про короткотривалі інтереси, а й про загальний розвиток української економіки.
    – Олігархи самі мають якось дорости до рівня ліберального суспільства, чи якась сила, наприклад, потужний антимонопольний комітет, має починати тиснути на них, стимулюючи моральне зростання?
    – Антимонопольний комітет може бути ядром деяких значних змін. Реприватизація – це процес небезпечний, бо це боротьба одних олігархів проти активів інших, і на мою думку, реприватизація – неправильний вибір. Більш ефективно буде подивитися на субсидування в певних галузях поодиноких інтересів олігархів. Потрібні більш відкриті тендери та процедури. Бо в тому вигляді, як зараз, процес поділу майна може призвести до нового дерибану й захоплення певних активів. Ми бачили приклад пана [Ігоря] Коломойського та «Укртранснафти».
    – Але є версія, що пан Коломойський відстоює свої бізнес-інтереси, які було порушено під час приватизації «Укртранснафти» у часи президентства Леоніда Кучми…
    – З такою логікою більшість населення України може сказати, що під час первинної приватизації було порушено інтереси більшості населення країни та інтереси суспільства.
    Проблема елiти в тому, що вона не усвідомлює себе творцeм нової країни – а дивиться на короткострокові інтереси.
    Україні потрібно, щоб еліта дорівнювалася до вищої свідомості, яка постає у великих містах серед середнього класу, громадянського суспільства тощо.
    – Після Помаранчевої революції у суспільстві був негативний синдром розчарування. Що зараз можна зробити, щоб завадити такому ж синдрому по відношенню до Революції гідності?
    – Зараз є розуміння, що йде війна, і Росія намагається військовими та промисловими засобами зруйнувати
    Україну та загальмувати будь-який прогрес в економіці. Розуміючи це, треба створювати прозоре та конкурентне бізнес-середовище, щоб капітал почав повертатися в Україну.
    – Вважається, що іноземного капіталу в чистому вигляді в Україні майже не було – бо усі іноземні інвестиції були українськими ж грошима, які пройшли через корупційні схеми тут та повернулися після оборудок у системі офшорів…
    – Так, єдиним прозорим тендером був продаж «Криворіжсталі», це був унікальний тендер, ринковий. Для цього були оптимальні умови політичні, ринкові, економічні. І був акціонер, пан Лакшмі Міттал, готовий купувати цей актив за підвищеною ціною.
    У майбутньому, я думаю, Україну можна буде розглядати як країну, відкриту для нового влиття капіталу.
    Зараз інвестори хочуть зрозуміти, чи є ринковою ціна українських державних боргів, чи є певні неточності, які можна використати для додаткових зисків. На мою думку, перші інвестори, які прийдуть в Україну, – це буде китайській капітал. Китайці мають найкращі державні гарантії й можуть здійснювати прямий тиск на Росію, незважаючи на жодні обставини.
    – Це може бути просто китайський капітал, чи капітал іншого походження, який заходить під маскою китайського?
    – Можливо, це буде і не чисто китайський капітал. Є слухи, що Янукович возився з великими сумами в Китаї, возив кошти палетами у літаках. І ми не знаємо, що сталося з цим капіталом.
    – Кого з українських політиків ви вважаєте найбільш перспективним?
    – Я бачу цілу групу людей, які мають більш-менш ліберальні інстинкти та не підлягають популізму. Можливо, вони ще не є вишуканими політиками, але вони розуміють основні принципи розвитку суспільства.
    Мені подобається, що по різних політичних силах є умовно майданівське покоління реформаторів, людей, що вміють тиснути проти певних зловживань, коли вони їх бачать. Я думаю, що з різних міркувань такі люди є у Петра Порошенко та в блоку «Самопоміч». Імена називати не буду – але є ядро людей, і це група євро-оптимістів. Більшість із них походить з традиції журналістики розслідувань, антикорупційних дій, деякі мають фахові економічні обґрунтування. Вони мають хист до поміркованого лібералізму, деякі орієнтовані поміж соціальним лібералізмом та ринковою філософією. Це молоде покоління, яке не було роками заангажоване в
    центральних київських політичних процесах. Тому з ними можна працювати.
    Більше розчаровує ця когорта командирів, волонтерських батальйонів тощо, які не вирішили, якою є їх роль на фронті або якою є їх роль як політичних активістів.
    Була мода залучати їх заради рейтингу, але вони не вписалися, й деякі з них утворили поле для підкупу з боку олігархів.
    Ці люди не були випробувані часом – вони просто з’явилися на сцені під час боротьби проти Януковича чи проти російської агресії.
    В будь-якому разі, це позитивно, що у політиці тепер є багато незалежних людей.
    Я б хотів побачити послідовну ліберальну течею, але боюся, що якщо вона кристалізується в одній політичній силі, вона не зможе подолати 5%-й бар’єр. Тож розпорошені по різних політичних силах ліберальні реформатори – це добре.
    – На вашу думку, наскільки впливовими є процеси з організації протестів зараз?
    – Я думаю, що українці відчувають певну міру і розуміють, що ситуація і так досить напружена, бо тривають бойові дії та є загроза подальшої дестабілізації в намаганні Росії зруйнувати все. Тож я не думаю, що суспільство готове до якогось нового бунту. Воно може бути розчароване недотягуванням нової еліти та депутатів до рівня суспільства, і це розчарування – найбільша загроза, бо вона несе у собі зневіру. А в часи війни треба
    тримати мораль, атмосферу витримки. Маю надію, що політичні лідери це відчувають.
    Добре, що є прошарок суспільства, який розуміє, що певна демагогія, така як повторення Наталії Королевської з шаленими обіцянками – це неприйнятно.
    Крім того, люди розуміють, що МВФ підтримує цю державу, але може заморозити допомогу, якщо Україна піде неадекватним популістським напрямом.
    – Яким ви бачите наше суспільство за 2-3 роки? До якої моделі ми приходимо?
    – Я не знаю. Думаю, що є певна перевага в тому, що Україна не опиниться в занадто контрольованій бюрократизованій європейській системі, а матиме вільні ринкові відносини. Це може дати певний потенціал для розвитку країни.
    Маю надію, що українці й далі будуть стриманими навіть у таких важких умовах, як екзистенціальна загроза державі та поодиноким українцям, які жертвують своїм життям.
    Мені подобається, що є центристські ліберальні течії в деяких політичних партіях. Тож, я не думаю, що буде новий реванш. Але, на жаль, ця бізнес-еліта не вписується і буде тягарем для подальшого розвитку країни. Якщо буде новий підйом в економіці та прийдуть більш адекватні бізнесмени на політичну та суспільно-економічну сцену – в суспільства буде можливість гармонійного розвитку.

    forbes.ua

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *