Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

    Якою може стати Україна до 2030 року

    2019-11-19

    Центр високих технологій і логістичний хаб із низькими податками та великими ресурсами — такою Україна може стати вже до 2030 року, пише журнал НВ.

    Але тільки якщо топ-чиновники вийдуть за межі звичного їм мікропланування і почнуть ставити перед собою і країною амбітні й довгогральні завдання.

    ***

    На календарі — 31 грудня 2030 року. Україна експортує мільярди кубометрів газу в Європу, економіка країни на 65% складається з цифрових сервісів і розробок, Київський політехнічний інститут продає на світовий ринок рішення у сфері штучного інтелекту, а річка Дніпро скидається на столичний Північний міст у годину пік — вона забита суднами, що везуть товари з Балтії до Туреччини і на Близький Схід.

    Європейські пенсіонери бронюють місця у котеджах в Одеській області, де в літні місяці лікують свій ревматизм. А трохи молодші німці й норвежці їдуть у Львів і Житомир: дивляться визначні місця, а ввечері сидять у місцевих пивницях, запиваючи враження відмінним місцевим крафтового пивом.

    У країні легалізовані марихуана, сексуальні послуги, рулетка й інший гральний бізнес. 3D-принтери друкують суглоби, органи і тканини для медичної галузі. Всі вугільні теплоелектростанції переорієнтувалися на біомасу й газ, а атомні — експортують електроенергію на Захід.

    Усе вищеописане — сценарій, створений Українським інститутом майбутнього (УІМ) і презентований у дослідженні Візія України 2030. Його автори не заперечують, що пророками не є, але впевнені: державі потрібно ставити перед собою завдання-максимум, щоб її виконання навіть на 50% вивело країну на якісно новий рівень.

    «Україна — країна з потенціалом, який вічно зростає, — усміхнено каже Анатолій Амелін, директор економічних програм УІМ. — Час би його нарешті реалізувати».

    omelin
    Анатолій Амелін, директор економічних програм УІМ, вважає, що Україні варто зробити ставку на технології та низькі податки

    В офіційному державному документообізі сьогодні приблизно 60 документів мають у назві слово «стратегія». Є й один великий план, який є стратегією де-факто, — програма Кабінету міністрів, розрахована до 2024 року, яка передбачає зростання ВВП на 40% і залучення $50 млрд іноземних інвестицій.

    Усі ці документи або фрагментарні, або короткострокові. Навіть урядова програма розрахована лише на п’ять років, і вона перша настільки «затяжна» з усіх аналогічних документів.

    Ніхто в країні, на думку експертів УІМ, так і не окреслив віддалену на 20−30 років уперед точку Б на глобальній карті світового майбутнього, в яку країна має прийти з нинішньої точки А.

    Технологічний офшор

    Бачення УІМ ґрунтується на тому, що глобальний ринок розвиватиметься в напрямку ускладнення всіх технологій — від логістики до машинного навчання. Інтернет речей повністю змінить побут людства: холодильники самі будуть замовляти в супермаркетах молоко, а до інформаційної мережі підключать навіть електрочайники. Роботи та автоматизація поступово витіснять людські ресурси із промислового виробництва.

    Однак за найближчі 10 років світ усе ще повністю не піде від викопних енергоресурсів. І тут Україна має перший козир: запаси урану на рівні 235 тис. т, природного газу (1,1 трлн куб. м) і нафти (200 млн т) дадуть можливість країні стати постачальником як сировини, так і готової електроенергії для ЄС, вигравши частину тих контрактів, які сьогодні отримує Росія.

    Другий козир — вигідне географічне розташування. Перебуваючи на перетині трьох великих транзитних коридорів — Скандинавсько-Індійського, Балто-Чорноморського та Шовкового шляху, Україна має всі економічні причини, щоб перетворитися на логістичний хаб.

    Але такі перетворення потребують технологічних прийомів, зусиль та інвестицій. Таких локальних, наприклад, як використання цементу і пластику для будівництва автошляхів. Або таких величезних, як будівництво на берегах Дніпра і Чорного моря кількох великих логістичних центрів — із перевалкою і подальшим транспортним сполученням. Україні потрібні й міжнародні аеропорти в радіусі 200−300 км від кожного великого міста — це інтегрує країну в міжнародний логістичний простір і позитивно вплине на розвиток ринку внутрішніх авіаперевезень.

    УІМ пропонує перейти на використання цементу і пластика для будівництва автодоріг. Цементні дороги вже з’являються в Україні – така є, наприклад, в Полтавській області (на фото) / Фото: Олександр Медведєв / НВ

    «Через глобалізацію економічна активність концентруватиметься ближче до аеропортів, — вважає Гліб Вишлінський, директор Центру економічної стратегії (ЦЕС). — Міста з хорошими аеропортами формуватимуть навколо себе шар освіченого та якісного працездатного населення».

    На його думку, Київ через погану якість повітря, доріг і рішень муніципальної влади незабаром втратить роль єдиного центру розвитку в країні. А от Івано-Франківськ, наприклад, цілком може стати непоганою базою для айтішників, варто лише їм забезпечити нормальне сполучення до Львівського аеропорту. «Із нижчою вартістю життя Івано-Франківськ може стати помітною локацією для світової технологічної індустрії», — підкреслює Вишлінський.

    Зручна логістика дасть можливість Україні вигідно використовувати свою промислову базу, проте в економіці дедалі більший вплив матимуть технології. УІМ прогнозує: 95% українських компаній змінять свої бізнес-моделі, щоб включити в них штучний інтелект, хмарні сервіси, мобільні застосунки й новітні фінансові технології. Тільки в найближчі п’ять років у цифровій індустрії з’являться 300 тис. нових робочих місць, але робочих рук однаково бракуватиме.

    Головний супутник цифровізації економіки — створення R&D-центрів, що займаються дослідженнями і розробками. Щоб залучити інвестиції в цей сектор, УІМ радить здати в оренду дослідні та лабораторні майданчики Академії наук і Міністерства освіти. Крім того, варто було б на 10 років звільнити від податків усі інвестиції, що приносять прибуток у R&D.

    А ось шансів наздогнати розвинені країни, використовуючи лише фактор дешевої робочої сили, Україна не має — цю нішу займають Китай та Індія, вважає Володимир Дубровський, старший економіст експертного центру Case Ukraine. «Зараз основний прибуток отримує не виробник, а розробник технологій», — каже він. Свідчення цього — фінансова модель виробництва айфонів американської корпорації Apple: у ціні смартфона витрати на матеріальне виробництво становлять лише третину, тоді як 22% — це прибуток компанії, а решта 48% — витрати на розробку й маркетинг.

    Заради перетворення України на «технологічний офшор» — Мекку для інвестицій таких техногігантів, як Apple, Amazon, Google, Alibaba і SoftBank, — необхідно досить радикальне полегшення фіскального навантаження. УІМ пропонує залишити лише три податки: на доходи фізосіб, на виведений капітал і з продажів. Усі — зі ставкою 10%, що істотно менше аналогічного рівня у більшості країн Євросоюзу і майже як на офшорному Кіпрі.

    Аби Україна могла собі дозволити жити з такою ставкою і не мати дірки в скарбниці, доведеться оптимізувати функції держави, що знизить витрати бюджету. «На виході ми отримаємо європейську країну з однією з найкомфортніших систем оподаткування», — упевнений Амелін.

    Утім, не все так просто — на шляху подібних новацій може стати не тільки голова Пенсійного фонду і народні депутати, але й зовнішньополітичний курс Києва. «Юлія Тимошенко, коли була прем’єркою, теж хотіла замінити ПДВ податком із продажів, — нагадує Вишлінський. — Але їй постійно нагадували: в ЄС використовується все-таки ПДВ, а ми хочемо євроінтегруватися».

    Друга складова поліпшення інвестклімату в країні — створення великої біржі, де українські стартапи могли б залучати капітал для розвитку. УІМ вірить, що до 2030 року капіталізація місцевих компаній, чиї акції торгуватимуться на біржі в Києві, перевищить ВВП країни, який зараз становить приблизно $130 млрд. Щоправда, є умова: для нормальної роботи біржі НБУ має лібералізувати правила використання цифрових валют.
    «Те, що Україна зараз живе без біржі, це дуже погано, — впевнений Дубровський із Case Ukraine. — Наші стартапи і компанії виходять на біржі США, Польщі, Великої Британії, бо в Україні на них немає покупців». Адже розвиток ринку капіталу можливий лише там, де є захист прав власності й ефективні суди, додає експерт. І наводить як приклад Росію: після закручування гайок режимом Володимира Путіна російський фондовий ринок став аморфним.

    Аби знизити податки і створити сприятливі фінансові умови для бізнесу, потрібно скоротити участь держави в економіці та в житті суспільства. Ось тому УІМ пропонує перейти на повністю парламентську модель держуправління, аби назавжди піти від примари всевладного президента. А саму Раду розширити до двох палат. І перевести все спілкування держави з громадянами в електронний формат, кардинально заощадивши на утриманні чиновників.

    Набуття статусу кандидата в учасника НАТО до 2030 року теж допоможе скоротити видатки країни на оборону: натівські стандарти передбачають скорочення кількості штабних офіцерів і рядових солдатів за рахунок ширшого використання технологій.

    Рик азіатських тигрів

    Ціла низка країн вже має те, що для України спробував зробити УІМ, — глобальні стратегії розвитку. Найвідоміші варіанти Саудівської Аравії й Китаю, а серед близьких країн — Казахстану.

    Головне завдання стратегії розвитку Саудівської Аравії — Saudi Vision 2030 — диверсифікувати економіку, яка нині складається переважно з видобутку та продажу нафти держкомпанією Saudi Aramco. Непов’язані з вуглеводнями галузі мають, за планом, дістатися позначки 50% ВВП. До того ж головним споживачем товарів стане не держава, а приватний сектор, чий попит до 2030-го має формувати 65% ВВП.

    Для цього саудівський уряд хоче наситити дешевими кредитами малий бізнес, а середньому допомогти залучити на біржі необхідний капітал для розвитку. Крім того, всі громадяни мають стати бенефіціарами від експорту нафти й отримати звільнення від податку на доходи фізичних осіб. Передбачено фіскальні полегшення і для корпоративного сектора.

    Аналогічне завдання — диверсифікація економіки — прописана в стратегії розвитку Казахстану до 2050 року. Документ допомагала писати консалтингова компанія McKinsey. Щоб відійти від домінування ресурсної економіки, колишня радянська республіка хоче наростити частку аграрної галузі у своєму ВВП уп’ятеро. А для цього збільшити держпідтримку цього сегменту економіки в 4,5 рази. Крім того, частка малого та середнього бізнесу в економіці мусить збільшитися до 50%.

    Казахський уряд також планує оцифрувати всі держпослуги, а за можливості — всю економіку. Є й суто національний виклик — дефіцит води, для боротьби з яким потрібні інвестиції. Їх залученням і планує займатися країна.

    Казахстан намагається наростити свої економічні м’язи, оскільки сьогодні йому доводиться балансувати між Росією та Китаєм. До того ж сусідня країна — Узбекистан — у своїй стратегії вже прописала бажання залучати сотні мільярдів доларів інвестицій із Піднебесної.

    Сам же Китай має власний глобальний план Made in China 2025. Він орієнтований на технології і ставить завдання обігнати за інноваціями Японію, Південну Корею і Тайвань, що зробить країну безперечним регіональним лідером.

    Наприклад, Піднебесна хоче до 2025-го зайняти до 90% глобального ринку електрокарів і нових транспортних засобів. Для цього країні потрібно знизити залежність від іноземних технологій — у напівпровідниках, нових синтетичних матеріалах і запчастинах для машинобудування.

    Крім того, офіційний Пекін має намір перегнати Євросоюз на ринку R&D у секторах штучного інтелекту, батарей і зарядних пристроїв для електрокарів і гаджетів.

    «У цих трьох країнах [Китай, Саудівська Аравія і Казахстан] дуже централізована влада. Тому їм легше реалізовувати стратегії, — пояснює Андрій Бойцун, консультант зі стратегічного планування і радник міністра економіки. — Але це не означає, що Україні треба відмовлятися від стратегічних документів».

    Майбутнє недорого

    Одна річ — створити стратегію розвитку країни, і зовсім інша — втілити її в життя. Візія УІМ розрахована на понад 10 років, і в Україні за цей час кілька разів зміниться уряд.

    Аби змусити кожен новий Кабмін виконувати «великий план», а не вигадувати власну гібридну модель капіталізму по-українськи, цю саму стратегію треба закріпити законодавчо, вважає Пекар із платформи Нова Країна. «Також потрібна підтримка професійної державної служби, яка має триваліші контракти, ніж каденція політиків», — додає він.
    Амелін з УІМ вказує, що не тільки стратегії, але навіть законопроекти не найвищого пріоритету в США пишуть не конгресмени, а консалтингові компанії. Той же досвід він радить перейняти Україні.

    Тим паче, що написання моделі стратегічного розвитку країни або окремого міста — не таке вже дороге задоволення: розробки від компаній рівня McKinsey, Boston Consulting Group (BCG) або Bain — великої трійки світу консалтингу — коштуватимуть від $500 тис.

    Залежно від глибини дослідження ціна може сягати $3−5 млн для складних економік, таких як російська, або розвинених, таких як норвезька або британська. На написання стратегії, як правило, йде два місяці. Менші компанії, але все одно з відмінною ринковою репутацією, такі як KPMG, запросять удвічі менше і за необхідності привезуть до Києва потрібних фахівців.

    BCG уже писала стратегію розвитку Києва в 2010 році на замовлення Фонду ефективного управління — структури, афілійованої з групою SCM мільярдера Ріната Ахметова. Сам фонд розробив аналогічні стратегії для Львівської, Дніпровської та Донецької областей.

    Горизонт планування становив 15 років для Києва і 10 — для регіонів. BCG пропонувала зробити зі столиці центр інновацій із відкритою для інвестицій і туризму економікою. Кількість туристів планували збільшити з 1 млн до 2,6 млн, а регіональні центри міжнародних компаній мали переїхати з Москви до Києва. Зростання доходів міськбюджету за цим планом уможливило б модернізацію інженерної та транспортної інфраструктури, а приватні вкладення — прибережні зони Дніпра.

    Прем’єр Олексій Гончарук (ліворуч) 29 листопада підписав меморандум з мобільними операторами Kyivstar, Lifecell, Vodafone про покриття всієї території країни мобільним зв’язком та інтернетом / Фото: Прес-служба Кабміну

    Львівській області Фонд Ахметова пропонував розвивати туризм і технологічний сектор, Дніпровській — будівництво і сільське господарство, а Донецькій — збільшити додану вартість у секторі важкої промисловості. «Основна суть стратегій полягала у створенні нового бачення і пошуку нових точок зростання», — пояснює Євген Бузикін, прессекретар SCM.

    Але у всіх цих програм були дві нерозв’язані проблеми — президент Віктор Янукович і прем’єр Микола Азаров.

    Утім, у сучасній історії України практично неможливо знайти топових державних діячів, які б не тільки мислили глобально, а й діяли відповідним чином. І нинішній Кабмін — чи не перший, який спробував щось планувати з п’ятирічною перспективою.

    Однак в уряді все одно мислять насущними завданнями. «Ми будемо боротися за вільний ринок землі, за право продавати землю, за вільний рух капіталів», — пояснив у своїй колонці для НВ прем’єр Олексій Гончарук. І уточнив, що Кабмін, наприклад, точно приватизує держмонополію Укрспирт, яка випускає весь спирт у країні, зокрема і для потреб виробників горілки.

    Щоправда, голові Кабміну не чужі й деякі перспективні завдання. «Ми неодмінно будемо змінювати модель розвитку, зокрема модель економіки, — пояснив Гончарук. — Люди, які будували статки на монополізації свого доступу до якогось конкретного ресурсу, відійдуть у минуле, бо вага цього ресурсу зменшується».

    Вишлінський із ЦЕС уточнює, що для довгострокових стратегій важливі не тільки органи держвлади, а й приватний сектор. «Адже ніхто не прийде і не скаже Ахметову:» А не хочеш закрити Метінвест, який нам не подобається? — розмірковує економіст. — Займись краще, Рінате Леонідовичу, венчурним інвестуванням у технології”.

    У будь-якому разі завдання стратегічних документів — не стільки описати проблеми, які заважають розвиватися, скільки намалювати картинку майбутнього, аби спрямувати ресурси економіки в потрібному напрямі. «Свідомий рух неможливий без зазначення місця, куди ми хочемо прибути, — пояснює Пекар. — Стратегія консолідує і скеровує соціальну енергію мільйонів людей».

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *